Четвер, 28.03.2024, 09:27
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Друзі сайту
Пошук
Головна » Статті » Сценарії

Чарівна скарбниця дідуся Кенира (позаурочний захід до 185 річниці з дня народження Леоніда Глібова)
Чарівна скарбниця дідуся Кенира
(позаурочний захід до 185 річниці з дня народження Леоніда Глібова)


Мета. Розкрити перед учнями неповторний світ Л.Глібова; поглиблювати та розширювати знання дітей про творчість Л.Глібова; виховувати в учнів прекрасні людські риси; почуття любові до рідної землі.
Обладнання. Портрет Л.Глібова, малюнки до байок, твори Л.Глібова.
На фоні музики.
Ведуча 1: Будь-яка людина щоденно пише свою ,,книгу життя”. І важливо, щоб кожна сторінка була виписана добрими ділами, щирими почуттями, впевненими кроками до гідної мети.
Нам відома велика кількість людей, що із гідністю пройшли шлях від народження до визнання.
Ведуча 2: Кожна цивілізована нація має особистість, яка прославила її на цілий світ.
У давніх греків – це Гомер,
У італійців – Данте,
У англійців – Шекспір
У поляків – Міцкевич
У нас, українців, без сумніву, це – Тарас Шевченко.
Ведуча 1: Але, крім отих велетів, у народів ще є й інші, які немало зробили для слави своєї нації. Це й відомі письменники, художники, музиканти. Немалий внесок в розвиток літератури своїх країн зробили і байкарі.
Ведуча 2: У давніх греків – Езоп (раб, але своїми байками прославився на весь світ); у французів таким байкарем був Лафонтен, у росіян – Крилов, а ми маємо свого поета-байкаря – це Леонід Глібов, якому 5 березня виповнюється 185 років з Дня народження.
Ведуча 1: Тож перелистаймо книгу його життя. Сьогодні ми пропонуємо вам пройти разом із нами життєвими стежками Л.Глібова.
І сторінка ,,Льолик – квітчастий королик”
Ведуча 2: Україна – це край, де широка, і довга стрічка Дніпра охоплює жовті лани пшениці, де бездонна блакить неба купає золотосяйне сонце. Україна – це тихі води та ясні зорі, і весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть і усі соловейки защебечуть.
Ведуча 1: Весна – весняночка... Це вона, привітна і щедра, подарувала Україні Великого Байкаря.
Ведуча 2: Саме 5 березня 1827 року у селі Веселий Поділ на Полтавщині в родині управителя поміщицьким маєтком народився Леонід Глібов.
Ведуча 1: Дитинство його минало в с. Горби Кременчуцького повіту, куди переїхав батько разом зі своїм паном. Там Глібов пізнавав красу народних звичаїв і пісень.
(Звучить українська пісня)
(Виходить хлопчик Льоня).
Льоня: Проживаючи неподалік від панського маєтку, я бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто заступався за них – і на все життя зненавидів насилля й деспотизм.
Я був хворобливою дитиною, що позначалося на моїх успіхах у навчанні. Початкову освіту я здобував удома: на сьомому році читати навчила мене моя мама – Орина Гаврилівна. Писати – пан Родзянко, місцевий священник – арифметики, латинської і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. А ще я хочу сказати, що змалечку я дуже-дуже любив всякі рослини, охоче доглядав за квітами, за що мене прозвали ,,квітчастим королем”. До мене навіть ,,прилипло” жартівливе привітання: ,,Здоров був, Льолику, квітчастий королику!”.
Ведуча 2: В тринадцять років Леоніда відвезли в Полтаву і там влаштували в гімназію. Він швидко здружився з учнями.
Льоня: Але вперше відірвавшись від дому, від батьків, я так занудьгував за рідним хутором, розлогими левадами, тихим садочком, що мені аж снилася рідня оселя.
Ведуча 1: Ці настрої вилились у вірші «Сон». Це був перший вірш Л.Глібова.
(Звучить вірш «Сон»)
Ведуча 2: Дійшовши до 6 класу гімназії, Леонід встиг написати близько сотні поезій. Але сталося лихо: він захворів.
Ведуча 1: Він повернувся до батьків, залишивши гімназію, як потім виявилось, назавжди. Юний Глібов знову серед рідних гаїв і полів Хорольщини.
ІІ сторінка «Пісня- душа народу»
Ведуча 2: Якось Леонід поїхав у Седнів, недалечко від Чернігова. І пішов помилуватися мальовничими краєвидами. З альтанки, що на високій буйно зеленій горі, відкривається широка долина, а внизу тиха річка Снов.
Ведуча 1 : Підперши щоку долонею, Леонід Іванович замріяно дивився на зелені луки. Роки спливають, неспинно біжать, біжать. І небо таке голубе – ні кінця, ні краю. А он верби похилені стоять у тихім смутку. Ще зелень буяє. Але придивись – де-не-де побляклі листочки.
Ведуча 2: Як швидко спливають літа... і молодість скороминуща. І з самого серця вилилися слова ....
Ой річечко голубенько,
Пробігли дні щасливії
Як хвилечки твої
І радощі мої.
До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна;
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона.
Так народився вірш «Журба», який одразу припав до душі читачам, а згодом завдяки композитору М.Лисенку, став піснею.
Пісня «Журба»
ІІІ сторінка «Неповторні вірші Глібова»
Ведуча 1: Закінчивши Ніжинський ліцей аж у 1855р, Л.Глібов учителював. Він був талановитим педагогом, захопленим своїми предметами, делікатною, висококультурною людиною.
Ведуча 2: Поряд з активною педагогічною роботою багато працює як поет. З кожним новим твором популярність Глібова зростає.
Ведуча 1: Жанровий діапазон творів Л.Глібова досить широкий : окрім байок, ліричні вірші і вірші для дітей, п’єси, казки, нариси, оповідання, статті, театральні рецензії тощо.
Ведуча 2: У багатьох ліричних поезіях Глібов говорить про духовну красу, схвильовано і зворушливо розповідає про кохання. Він урівноважено осмислює буття людини у зіставленні з природою і тому його вірші стверджують життя :
Як хороше, як весело
На білім світі жить !
(Читання віршів напам’ять)
ІУ сторінка «Дідусь Кенир»
Ведуча 1: З 90-х років Л.Глібов почав писати для дітей. Окрім байок та поезій, він написав понад 50 віршованих загадок, жартівливих пісеньок та акровіршів.
Ведуча 2: Чимало з них з’явилося на сторінках дитячого галицького журналу «Дзвінок». Дітлахи з нетерпінням чекали на кожний наступний номер журналу, аби знову зустрітися з дідусем Кениром.
Ведуча 1: Саме під цим псевдонімом Л.Глібову працювалося легко і плідно. Кажуть, що якось батько майбутнього письменника купив дуже співучу пташку – канарку, через що сусіди й прозвали Івана Назаровича «Кениром».
Ведуча 2: А для письменника це стало своєрідним знаком і символом. Для дитячих творів це імя так підходило, що Глібов не задумуючись, й підписав першого свого вірша до «Дзвінка» - дідусь Кенир.
Ведуча 1: Глібов говорив:
А нуте, діти, ось сідайте !
Я загадку за хвіст піймав ...
(Читання загадок).
Ведуча 1 : А це що за цікаві вірші? І загадка, й сама відповідь скаже, лиш будь уважним та прочитай початкові літери згори вниз.
Це – акровірші.
(Читання акровіршів).
Ведуча 2: Такі вірші, як «Веснянка», «Квіткове весілля» залюбки діти і тепер вивчають напам’ять. Вони вчать любові до рідної мови, її краси і милозвучності.
(Читання віршів).
У сторінка «Здається, байка просто бреше,
А справді ясну правду чеше.
Нікого в світі не мине,
Читайте, згадуйте мене ...»
Ведуча 2: Найбільшу славу йому принесли, звичайно, байки, в яких він дотепно висміював людські і суспільні вади.
(Інсценізації та презентація байок)
Ведуча 1: Байка «Цуцик» відноситься до другого періоду творчості Глібова. Байкар висміює паразитизм, лакейство, лицемірство, прислужництво, егоїзм.
(Інсценізація байки «Цуцик»)
Ведуча 2: На світі вже давно ведеться,
Що нижчий перед вищим гнеться.
А більший меншого кусає та ще й б’є –
Затим що сила є ...
У байці «Вовк та Ягня» в яскравих алегоричних образах розкрито взаємини між сильними світу та простими людьми.
(Інсценізація байки «Вовк та Ягня»)
Ведуча 1: В байці «Півень та Соловей» автор з реалістичною правдивістю розкриває користолюбство, підлабузництво, чванливість, пихатість.
(Інсценізація байки «Півень та Соловей»)
УІ сторінка «Крилаті вислови»
Ведуча 1: Гумор, сатиричні та іронічні сценки у байках живі, виразні, вихоплені з гущі народного життя. Нерідко мораль байки формується в чіткому афоризмові, що згодом сприймається як прислів’я.
Ведуча 2: Давайте і ми заглянемо у цю чудову скарбницю та ознайомимося з крилатими висловами.
* Як не піймав, то й не кажи, що злодій.
* Що, братику, посіяв, те й пожнеш.
* Два хитрих мудрого не переважать.
* Ніколи не хвались, поки гаразд не зробиш діла.
* Чужому лихові не смійся.
* Синиця славу розпустила.
* Чого не тямиш – не берись.
* На, небоже, те, що мені не гоже.
* Рука, як кажуть, руку миє.
* Не плюй у колодязь: пригодиться води напиться.
* Вище злізе, дужче пада.
Ведуча 1: Кого із нас не змусять замислитися ці мудрі слова поета, що давно вже стали крилатими і сприймаються як народна мудрість.
УІІ сторінка
«І от замовк твій глас,
Погас твій промінь ясний,
Що в темному світив околі ...
Але не вмре поет у пам’яті людській !
І в кращий час нової долі!
Ведуча 1: 10 листопада 1893 року від астми та хвороби серця на 66-році життя Леонід Глібов помер.
Ведуча 2 : Але поет живе. Від покоління до покоління, немов скарби, переходять його чудові твори. Увібравши в себе народну мудрість, чесноти й мораль, твори Глібова постають своєрідною Книгою буття, де поєднуються сучасне, минуле й майбутнє і міститься чітка відповідь на одне одвічне, ключове для людської сутності питання: як гоже і негоже чинити.
(Виходить учень і читає вірш Л.Глібова ,,Не плач, поет”).
Ведуча 1: Сьогодні ми перегорнули деякі сторінки «книги життя» видатного українського байкаря – Леоніда Глібова.
Ведуча 2: Отож, любі друзі, читайте, насолоджуйтесь і переймайте закладену в його творах глибинну мудрість.
(Звучить українська пісня).
  М.О.Шульга - педагог – організатор
   
Категорія: Сценарії | Додав: robik99 (05.03.2012)
Переглядів: 26245 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]