Міністерство освіти і науки України
Київське обласне територіальне відділення
Малої Академії наук України

Відділення історії та географії; філософії та суспільствознавства
Секція: археологія

Пам’ятки трипільської культури

на території Бориспільського району

Робота учениці 9 класу 
Ревнівської ЗОШ І – ІІІ ступенів
Бориспільського району
Бабич Сніжани Василівни


Науковий керівник
Вчитель історії, старший вчитель
Розумна Софія Іванівна

Ревне

Ця тема мене зацікавила тим, що на території нашого району знайдені поселення та могильник пізньотрипільської культури. Археологічні матеріали знаходяться в нашому шкільному музеї краєзнавства, в Бориспільському історичному музеї є експозиція присвячена трипільській культурі.
Трипільці, які жили на території 5-6 тисяч років тому створили унікальну культуру, пов’язану з розписною керамікою, землеробством, віруваннями.
В той же час в шкільній програмі відводиться дуже мало часу на ознайомлення з цією культурою А знати історію свого рідного краю необхідно кожному громадянину України. В цьому і полягає актуальність цієї роботи.
Мета роботи: на основі дослідження існуючих матеріалів дізнатися більше про трипільську культуру та її особливості на Бориспільщині.
Об’єктом дослідження – пам’ятки трипільської культури на території Бориспільщині, а саме Софіївський могильник та поселення в с. Проців.
Основні завдання дослідження:
за публікаціями в історичній літературі ознайомитися з теоріями про походження трипільської культури та її особливостями;
з’ясувати до якого історичного періоду належать виявлені пам’ятки трипільської культури;
дізнатися, в яких населених пунктах Бориспільщини виявлено пам’ятки трипільської культури;
висвітлити, які характерні ознаки трипільської культури Софіївського типу;
узагальнити виялені матеріали та створити карту трипільських памяток Бориспільського району.
В ході написання роботи використані такі методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння.
Дослідження дали змогу краще усвідомити життя, яке існувало на території Бориспільського району 5 тис. років тому. Досліджені місця поселень виявили закономірність, що поселення розташовували не тільки біля річок, а й мали природній захист. Це стосується всіх поселень нашого району.
Під час дослідження було виявлено, що поселення існували майже одночасно. І вони відносяться до софіївського та лукашівського типу. Про це свідчать ідентичні керамічні вироби, вироби з металів та каменю. Заняття жителів поселень теж були однаковими: землеробство, скотарство, ткацтво, гончарство, мисливством та рибальство.
Давно назріла потреба поставити пам’ятні знаки на місці пам’яток трипільської культури.

Зміст
ВСТУП …………………………………………………………………………… …..….5
РОЗДІЛ 1. ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА – «ЗОЛОТИЙ ВІК ЕНЕОЛІТУ»
1.1. Трипільська археологічна культура………………………………………...7
1.2. Проблематика висвітлення трипільської культури…………..…...……….9
РОЗДІЛ 2. ПАМ?ЯТКИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА БОРИСПІЛЬЩИНІ
2.1. Історія досліджень трипільської культури на Бориспільщині ….……….12
2.2.Памятки трипільської культури в Бориспільському районі…...… ………14
РОЗДІЛ 3. Софіївський тип трипільської культури
3.1. Софіївський могильник….…. …………………………………………….17
3.2. Трипільські поселення на території с.Проців…………………………….25
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………….........31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………33
ДОДАТКИ ……………………………………………………………………................35

ВСТУП
Трипільська культура визнана феноменом давньої історії Карпато-Балкано-Дніпровського регіону у добу енеоліту. Яскраві матеріали трипільської археологічної культури вже наприкінці ХІХ ст. викликали цілком природне бажання віднайти їм відповідне місце в давній історії Європи і Світу. Проте до сьогодні науковці висувають різні версії щодо походження цієї культури, часу її існування та особливостей. Ця культура є складовою частиною цивілізації Старої Європи, але найголовніше те, що трипільська культура безпосередньо пов’язана з українським народом та займає значне місце в археології України.
Отже, у зв’язку з цим цілком очевидною є актуальність даної роботи.
Предмет дослідження: трипільська культура.
Об’єкт дослідження: пам’ятки трипільської культури на Бориспільщині.
Мета наукової роботи. На основі дослідження існуючих матеріалів дізнатися більше про трипільську культуру та її особливості на Бориспільщині.
Основні завдання дослідження:
За публікаціями в історичній літературі ознайомитися з теоріями про походження трипільської культури та її особливостями;
з’ясувати до якого історичного періоду належать виявлені пам’ятки трипільської культури;
дізнатися, в яких населених пунктах Бориспільщини виявлено пам’ятки трипільської культури;
висвітлити, які характерні ознаки трипільської культури Софіївського типу;
Узагальнити виялені матеріали та створити карту трипільських памяток Бориспільського району.
В ході написання роботи використані такі методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння.
Основою дослідження стали матеріали Бориспільського державного історичного музею.
Зв’язок даної роботи зі шкільною програмою.
Дана робота пов’язана зі шкільною програмою тим, що в 6 класі, є тема в курсі історії України та в курсі Київщинознавства (6, 7, 9 класи). Проте програма відводить мало годин для ґрунтовного ознайомлення з темою.
Наукова новизна дослідження.
Новизна роботи полягає в тому, що нами зроблена спроба систематизувати та узагальнити матеріали археологічних досліджень, що стосуються трипільської культури на Бориспільщині. Окрім того висунута гіпотеза про те, що поселення трипільської культури софійського типу можуть бути виявлені в інших селах району, а саме Воронькові, Жовтневому, Кийлові, Старому, Сошникові, Любарцях.
Практичне значення.
Ця робота може бути використана для поглиблення знань з історії. Матеріали нашого дослідження можуть використовуватись при вивченні різних навчальних предметів: історії, краєзнавства та в гуртковій роботі. Робота може стати основою для подальших досліджень в МАН.

РОЗДІЛ 1. 
Трипільської культура – «Золотий вік енеоліту»
1.1. Трипільська археологічна культура

Трипільська культура, або культура Кукутені (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км?. В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб [8, с. 446. т. 2].
Культура носила назву «Кукутень» за назвою села в Румунії, де були знайдені перші пам’ятки, пов'язані з цією культурою. В 1884 році румунський археолог Теодор Бурада під час проведення розкопок знайшов елементи глиняного посуду та теракотові фігурки неподалік села Кукутень.
Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-1894 роках по вул. Кирилівській, 55 (нині вул. Фрунзе) в Києві. В 1896—1897 роках він розкопав кілька поселень в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині - село Трипілля Обухівського району Київської області). В радянських, молдавських, російських, українських та інших публікаціях для цих пам'яток поширена назва «Трипільська культура».
Археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного культурного комплексу. Зараз часто використовується назва «Кукутень-Трипілля».
Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я та Прикарпаття (територія сучасних Румунії, Молдови та України).
Пам'ятки її дослідники поділяють на етапи:
Початковий: 5300—4000 до н. е. (Румунське Прикарпаття)
Ранній: 4000—3600 до н. е. (Прутсько-Дністровське межиріччя)
Середній: 3600—3100 до н. е. (Дністро-Бузьке межиріччя)
Пізній: 3100—2500 до н. е. (Дністро-Дніпровське межиріччя)
Сліди цієї культури на Україні знайдено від Східних Карпат на заході до Середнього Дніпра, від Волині на півночі до узбережжя Чорного Моря та Подунав’я на півдні.
Трипільська культура – багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері було зернове землеробство, тваринництво; у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань та елементів приватної власності; у сфері побуту – побудова великих глиняних будівель, утворення протоміст з населенням майже 15–20 тис. жителів, керамічне виробництво; у духовній сфері – домінування символів родючості, матеріалізації їх у символи добробуту (жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води та ін.)
З приводу припинення існування трипільської культури є кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства, і певне похолодання, і внутрішні протиріччя, і наслідок експансії агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу, та інші причини привели до зникнення трипільської культури [2, с. 877].
Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід’ємною частиною сучасної української культури.
1.2. Проблематика висвітлення трипільської культури
Дослідження, започатковані В.Хвойкою, продовжили інші археологи. Величезний інтерес до знахідок проявили такі історики, як Е.Штерн (1901-1902 р. – розкопав пам’ятки аналогічного характеру), В.Б.Антонович і Хв.Вовк.
У радянський час, цю культуру досліджували такі вчені, як Т.Пассек, С.Бібіков, Є.Черниш, В.Маркевич, В.Збенович. Т.С. Пасек в 1949 році запропонувала періодизацію трипільських поселень на етапи А В С. В подальшому схема неодноразово доповнювалася і уточнювалася, змінювали своє місце у цій схемі окремі пам'ятки, однак вона і досі лишається основою, на якій базується періодизація трипільської культури [12, с. 103].
Наукових праць на тему трипільської культури опубліковано тисячі. Серед них праці М.Ю. Відейко, який разом з Н.Б. Бурдо досліджував хронологію та періодизацію Трипілля-Кукутені. Також він вніс вагомий вклад в дослідження та вивчення трипільських протоміст на основі розкопок поселення Майданецьке разом з М. Шмаглієм.
Слід також відзначити праці В.О. Круца, Б.С. Жураківського, І. Сулика, Б.Дворської, які визначають трипільське гончарство не лише як промислову галузь, але й як вид декоративно-прикладного мистецтва.
Ю.О. Шилов разом з О.Поліщуком визначили світогляд та релігійні уявлення трипільців. К.П. Бунтян, В.Ю. Мурзін, О.В. Симоненко також вивчали тему Трипільської культури і до того ж пов’язували зникнення Трипільської культури з посиленням кризи та переселенням на цю територію культур кулястих амфор та деяке населення степу.
Існують різні думки щодо походження трипільської культури. За В.Хвойкою, наприклад, це було автохтонне населення (предки слов’ян), яке жило на території Середньої Наддніпрянщини. Крім того, за П.Третьяковим, праслов'яни у IV-III тисячоліттях до н.е. існували на північніших землях. Тому, напевно, гіпотеза В.Маркевича та В.Даниленка, за якою місцеві племена дністровського варіанту буго-дністровської культури були швидко асимільовані боянськими (балкано-дунайськими) прийшлими племенами, і трипільська культура – не що інше, як синтез цих двох культур, здається більш ймовірною. Внесок до цієї теорії зробив і В.Збенович, який приєднався до думки своїх попередників, але доводив відсутність впливу буго-дністровської культури, що також цілком можливо [3, с. 8, ч. ].
Крім такої, можна виділити ще одну гіпотезу. На думку Ф.Біляшівського, О.Спіцина та В.Городцова, "культура проникла з півдня через Егейське та Мармурове моря з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту, і в розмальованій кераміці відчувається вплив Сходу”. Історик радянського часу М.Марр стверджує, що предками трипільців є пелазги, які прийшли з Північного Кавказу Чорним морем [2, с 878].
Вагомий внесок зробив Л.Л. Залізняк, розробивши найбільш науково обгрунтовану теорію походження трипільців з Близького Сходу, а саме Південної Анатолії, при цьому розглянувши зв’язок їх з українцями. У тому ж русі працював В. Петров, який спробував показати, звідки ж походить український народ [7, с. 345].
Ю.О. Шилов при цьому розробив свою теорію походження Трипільської культури, яку називав Араттою. Цим же питанням займався О.Шокало, називаючи трипільців «оріями», а їх державу Оратанією (Ораттою) [15, с. 13].
Питаннями Аратти займався і М.Ю. Відейко, але він не вважав Аратту Трипільською культурою і локалізовував цю державу зовсім не у Північному Причорномор’ї, а на схід від Урука, за Еламом.
За В.Хвойкою трипільська культура є містком між епохами каменю та бронзи, тому вірно було б виділяти в ній 2 періоди: перший зв’язаний з кам’яним віком, другий – з віком мідним [3, с. 27].
Ще й досі неясно, як зникла трипільська культура. Радянські вчені Т.Пассек і Т.Білановська взагалі обминають це питання, говорячи тільки про взаємозв’язки трипільців з племенами середньодніпровської культури на Сході, Волинсько-Подільської мегалітичної культури – на заході, пізньострічкової і шнурової кераміки на північному заході. За В.Г. Збеновичем трипільські племена змішалися з племенами середньодніпровської культури на сході, оскільки їх кераміка та побутові речі дуже схожі на ті, що вироблялися колись трипільцями [12, с. 46].
РОЗДІЛ 2.
Памятки трипільської культури на території Бориспільського району
2.1. Історія досліджень трипільської культури на Бориспільщині
На території району зосереджено численні археологічні пам'ятки, що включені до реєстру культурної спадщини: 123 кургани, 53 поселення, 5 городищ різних історичних епох та ін.
Перші дослідження на території району були проведені в 1912 році, на підвищенні надзаплавної тераси плато, Вікентієм Хвойкою в селі Бортничі. Експедиція дослідила три овальні землянки з заглибленими вогнищами. Але кількість археологічних знахідок не була значною, а тому розкопки продовжились тільки в 1949 році експедицією Інституту археології І.М.Самойловським, Н.П.Гамбургер, Т.Б. Білановською. Всі знайдені речі (посуд, кремінні знаряддя та зброя, рештки продуктів харчування) говорять про те, що поселення не було постійним, а використовувалось, як тимчасове [3, с 33, ч. 2].
Південніше в 1960 році було проведено дослідження трипільського поселення в урочищі «Млин» на північно-західній околиці села Гнідин. Поселення знаходилось на піщаному підвищені над озером. Відкрито в 1960 р. розвідками М.П.Кучери, обстежувалося в 1979 р. Д. Я. Телегіним, В. О. Круцом та Д.Ю.Нужним. Археологічні знахідки засвідчили, що тут проживали люди в епоху енеоліту і знахідки ідентичні тим які були знайдені в Софіївському могильнику та поселенні.
Південніше Гнідина в урочищі Багринов Бугор в 1960 році було проведено дослідження поселення неолітичного часу. Розмір дослідженого поселення становив 200х140 м. це поселення також відноситься до неолітичного часу софіївського типу трипільської культури.
Біля оз. Баклажне, що знаходиться біля с. Вишеньок в заплаві Дніпра на височині 3 м. експедиція Д. Я. Телегіна, В. О. Круца, Д. Ю. Нужнина у 1979 р. дослідили ще одне поселення епохи неоліту. З 1979 по 1982 рр. Тут проводилися дослідження Д. Я. Телегіним, Р. В. Терпиловським та О. М. Тітовою. Площа поселення становила 900 кв. м. Слід відзначити, що на цих територіях постійно проживали люди. Про це свідчать не тільки рештки трипільців софіївського типу, але й часи бронзи, часи сарматів, черніхівська культура, раньословянський час, Давня Русь [5, с. 68].
Слід звуважити, що численні археологічні знахідки в районі села Вишеньки створили селу славу справжньої археологічної скарбниці. На території Вишеньківської сільської ради було 17 поселень, городищ, стоянок, могильників від V ст. до н. е. до XVIII ст., під час розкопок яких вивчалися кам'яний вік, доба бронзи, неоліт, трипільська, давньоруська культури [5, с. 74].
В 1947 році І.М.Самойловський зробив археологічну розвідку трупоспального могильника біля с.Софіївка (частина с.Проців). Було обстежено 8 поховань з трупоспаленням. В 1948 році продовжив дослідження Ю.М.Захарук, який дослідив 139 поховань. Оскільки це була перша знахідка поховання померлих пізньотрипільської культури, то тип мамяток назвали Софіївським. На місці Софіївського могильника в 1963 році було виявлено ще одне поховання. Дослідження проводили Ю.М.Захарчук та В.О.Круц. На південь від могильника, на відстані 200 метрів вони розкопали поселення, дде було знайдено велику кількість предметів побуту, виробничої діяльності та зброї пізнього періоду трипільської культури [13, с. 123].
Трипільське поселення в с.Проців виявлене в 1994 р. розвідками В. О. Петрашенко та В. К. Козюби.
Більш детально ми розглянемо життя трипільців при дослідженні Софіївського могильника та Софіївського поселення.
2.2. Пам’ятки трипільської культури в Бориспільському районі
П’ямятки трипільської культури, які відкриті в Бориспільському районі, відносяться до пізнього періоду.
Пізньотрипільські поселення розташовувалися на високих ділянках плато правого берега Дніпра. Це були відносно великі довгочасні поселення, на яких налічувалося до півсотні різних за розмірами жител та господарських споруд. Будівлі розміщувалися колом, з входом від центра. Своєю конструкцією вони майже не відрізнялися від типових трипільських наземних жител попереднього часу. Матеріальна культура в цілому продовжувала розвиватися в дусі місцевих традицій, зберігаючи свої особливості. Землеробство й скотарство, як і раніше, лишалися провідними формами господарства. Розвивалися ремесла. Місцеві племена підтримували постійні зв'язки з рештою трипільських племен. Це був період спокійного господарського та культурного розвитку. Проте і перед трипільськими племенами Середнього Подніпров'я постала загальна для всіх трипільських племен проблема відносного перенаселення, а тому вони змушені були розселюватися на нові землі. Зі сходу на Лівобережжі трипільцям протистояли войовничі степові скотарські племена. Тому місцеве трипільське населення подалося далі на північ та північний схід, у райони, де проживали нижчі за рівнем розвитку племена з неолітичним характером господарства, культури та побуту. Окремі родові общини трипільців поступово просувалися далі на північ від гирла Стугни, освоюючи нові землі в Подніпров'ї [ 14, с. 112].
Опинившись у середовищі хоч і слабіших, але чужих і ворожих племен, пізньотрипільські родові общини для заснування поселень обирали добре захищені в природному відношенні місця. Це були невеликі поселення, які налічували з десяток жител. Спочатку споруджувалися тимчасові житла землянкового типу, а згодом переселенці почали будувати типові для трипільців довгочасні наземні житла. Поступово трипільські племена, просуваючись все далі на північ та північний схід, дійшли до гирла Десни, перейшли на лівий берег Дніпра, заснували свої поселення вище по Десні, на сході вони досягли р. Трубежа (поселення біля с. Лукаші).
Таким чином відбулося і заселення Бориспільського району по лівому березі Дніпра.
З часом у нашому регіоні виникло ще одне родоплемінне об'єднання з досить своєрідною, багато в чому відмінною від інших пізньотрипільських племен матеріальною культурою, яка дістала назву софіївської (від с. Софіївки, де вперше було відкрито й досліджено пізньотрипільський могильник).
Узагальнюючи матеріали досліджень можна встановити, сьогодні відомі наступні пам’ятки, пов’язані з трипільською культурою в районі:
Багатошарова пам'ятка в уроч. Багринов бугор (с. Вишеньки), займає площу 200x140 м. В 1960 р. У культурному шарі знайдено матеріали неолітичного часу та трипільської культури. Трипільський матеріал відноситься до софіївського типу етапу СІІ.
Багатошарова пам'ятка на південно-західній околиці села, на березі озера Баклажне (с. Вишеньки), розташована на дюноподібному підвищенні в заплаві р. Дніпро. Висота близько 3 м. Загальна площа пам'ятки близько 900 кв.м. Пункт відкритий Д. Я. Телегіним, В. О. Круцом, Д. Ю. Нужним у 1979 р. З 1979 по 1982 рр. проводилися дослідження Д. Я. Телегіним, Р. В. Терпиловським та О. М. Тітовою. Культурні шари: неоліт, трипілля, доба бронзи, сармати, черняхівська культура, ранньослов'янський час, Давня Русь. Основні матеріали відносяться до доби неоліту. Дослідниками зроблене припущення про тимчасовий, сезонний характер пам'ятки. Матеріали зберігаються у фондах ІА НАНУ. Трипільські матеріали представлені керамікою середнього етапу ВІ-ВІІ та пізнім трипіллям чапаївського та лукашівського типів, етапу СІ [9, с. 83].
Поселення в урочищі «Млин» (с. Гнідин), розташоване на північно-західній околиці села. Займає довге піщане підвищення над озером, відстань до берега Канівського водосховища 3,6 км. На 1960 р. частково було зайняте городами. Відкрито в 1960 р. розвідками М. П. Кучери, обстежувалося в 1979 р. Д.Я.Телегіним, В. О. Круцом та Нужним Д. Ю. Культурні шари: кераміка пізнього енеоліту, доби бронзи, ранніх слов'ян і, очевидно, підгірцівської культури. Матеріали зберігаються у фондах ІА НАНУ. Трипільський шар представлений керамікою софіївського типу етапу СІІ [9, с. 92].
Ґрунтовий могильник з обрядом трупоспалення, розташований на надзаплавній терасі лівого берега р. Дніпро на північно-західній околиці колишнього с. Софіївка (т.зв. Софіївка І, с. Проців), в урочищі «Могила». Зараз це територія сучасного с. Проців. Відкритий у 1947 р. І.М.Самойловським, досліджений у 1948 Ю. М. Захаруком. На площі могильника було виявлено близько 145 трупоспалень (42 в урнах, 103 без урн). Поховальний інвентар: кам'яні бойові сокири-молоти, клевці і молоти, кремінні сокири, кремінних наконечники стріл, віджимники, ножевидні пластини, мідні сокири, шила, кинджали, ножики і прикраси з міді. Матеріали зберігаються у фондах ІА НАНУ. Епонімна пам'ятка доби фінального етапу трипільської культури СІІ [11, с. 54].
Софіїївка ІІ (с.Проців). Поселення, що знаходиться в 200 м на південний схід від могильника. Площа становить близько 3 га. Відкрите в 1948 р. Ю.М.Захаруком. В 1963 р. Ю. М. Захарчук та В. О. Круц розкопали на поселенні 2 житла — «площадки». Матеріали зберігаються у фондах ІА НАНУ. Відноситься до пам'яток лукашівського типу (етап СІ).
Багатошарове поселення в розташоване на північній околиці села Проців. Займає велику терасу попід корінним берегом. Тераса має форму трикутника, її довжина близько 100 м, ширина до 50 м. Виявлене в 1994 р. розвідками В.О.Петрашенко та В. К. Козюби. Культурні шари: пізнє трипілля, доба бронзи. Матеріали зберігаються у фондах ІА НАНУ [7, с. 491].

РОЗДІЛ 3. Софіївський тип трипільської культури
3.1. Софіївський могильник
Довгий час дослідження поселень були єдиним джерелом для вивчення культури пізнього трипілля, але в післявоєнний час почала працювати археологічна експедиція «Великий Київ», яка досліджувала знахідки, виявлені під час Великої Вітчизняної війни в місцях копання окопів. В поле зору археологів потрапило і нагромадження обгорілих кісток, рештки та керамічні вироби, крем’яні та металеві речі, які на піщаній дюні вимітав вітер і які першими помітили жителі частини села Проців, яка зветься Софіївка. Восени 1947 р. пiд час розвiдки науковим спiвробiтником Інституту археологiї Академiї наук Украiнської РСР І.М.Самойловським було відкрито кілька поховань, але з огляду на розміри місця та кількості археологічного матеріалу, було зроблено висновок, це справжній могильник. Оскільки він знаходився біля населеного пункту, який місцеві жителі звали Софіївкою, то і могильник увійшов в наукову літературу, як Софіївський. При цьому було виділено тип пам’яток трипільської культури (етап СІ, 3000-3750 рр. до н.е. ) в Середньому Подніпров’ї.
Софiївський могильник міститься на пiвнiчно-захiднiй околиц села, на пiсковiй дюнi надзаплавної борової тераси, біля соснової посадки. Ця тераса тягнеться з пiвнiчного заходу на пiвденний схiд, що в цьому мiсцi вiдповiдає напрямку течiї Днiпра. Поверхня тераси в районi могильника була, в основному, рiвна, на нiй знаходились орнi землi та городи. Це місце жителі Процева здавна називають ,,могилою” тому, що за формою ця дюна нагадує горб, могилу. Висота надзаплавної тераси, на якiй знаходиться могильник, досягає 16 м.
Інтенсивним процесом вивiтрювання поверхня дюни почала руйнуватись і на поверхнi видуву з’явилося велике скупчення фрагментiв керамiки та перепалених людських кiсток.
В межах могильника простежено лише один обряд поховання — тiлоспалення, яке робилося десь на сторонi. Восени 1947 р. І. М. Самойловським було обстежено 4 поховання. Навесні 1948 р. І. М. Самойловським та Ю. М. Захаруком було досліджено 141 поховання, що було представлено у двох формах: а) поховання у виглядi купок людських кiсток (102 похования) пізніші дослідження показали, що вони замотувались у тканину; б) поховання в посудинах урнах (39 поховань). Обидвi форми нiчим iстотно, нi iнвентарем, нi характером перепалених кiсток не вiдрiзнялися одна вiд одної. Не спостерiгалось також окремого групування їх в межах могильника, що свiдчить про те, що обидвi форми поховань практикувалися одночасно [10, с. 208].
Людськi перепаленi кiстки як в урнах, так i в купках представленi уламками, головним чином трубчастих кiсток, бiлого, жовтого та iнодi чорного кольору. Крiм них зустрiчались уламки черепiв, щелеп, зубiв, хребцiв і фаланги пальцiв. У тих випадках, коли в купках перепалених кiсток були куски черепа, вони, як правило, були покладенi зверху. Це свiдчить, очевидно, про звичай, за яким перепаленi кiстки укладались в анатомiчнiй послідовності. Стан остеологiчного матерiалу (перепаленi кiстки) позбавляє можливостi видiлити окремо чоловiчi та жiночi поховання. Єдиними даними для цього подiлу можна вважати iнвентар, що супроводжував похования, який в одних випадках можна розглядати як чоловiчий (бойові сокири-молоти, кремiннi сокири-клини, вiстря стрiл та iн.), в iнших випадках — як жiночий (прикраси з металу, буси, пряслиця та iн.). При похованнях в урнах iнвентар знаходився мiж перепаленими людськими кiстками, а бiльшi щодо розмiру речi, як кам’янi сокири або посудини, знаходились поруч з ними на рiвні їх дна. При похованнях у вигляді купок перепалених кiсток інвентар знаходився зверху та між ними.
Незначна частина перепалених кiсток була пофарбована вохрою в червоний колiр. Крiм основної маси людських перепалених кiсток в деяких похованнях зустрiчались окремі зуби тварин, які використовувались, як прикраси.
3 141 поховання тiльки 28 мiстили рiзноманiтний поховальний iнвентар, причому це були як купки перелалених кiсток (23 похования), так і поховання в урнах (5 поховань). Як правило, поховальний iнвентар, за окремими поодинокими вийнятками, не перебував у вогні. Окрему групу анахiдок становлять поодинокi посудини без перепалених кiсток та будь-якого iнвентаря.
Всі речi знайдені при похованнях, в промiжках мiж ними і на поверхнi поруйнованої частини могильника являють собою єдиний хронологiчно-культурний комплекс, при цьому не було жодного випадку накладання одного поховання на інше, що свідчить про те, що поховання в свій час були позначені.
Поховальний iнвентар Софiївського могильника вироблено з каменю, кременю, глини та металу.
Основну масу зброї з каменю, складаюгь бойовi сокири-молоти оригінальної форми, що зустрiчалися вперше. Зараз вiдомо вiсiм таких сокир. Три з них знайдено при похованнях, дві — біля поховань, а три зібранi у місцевих мешканців [13, с. 122].
Характерними рисами сокир-молотiв цього типу є вiдносно широка клиноподібна сокирна частина та низький невисокий обушок. Профiль сокир прямий. Втулка просвердлена у верхнiй, найбiльш широкiй сокирнiй частинi, свердлiння цилiндричне, лезо тупе. Вiд леза до втулки, а iнодi і до обушка, як з передньої, так i з тильної сторони сокири проходить бiльш або менш виражене ребро. Розмiри сокир, їх товщина, спiввiдношення довжини до товщини, профiль обушка, наявнiсть виразних бокових площин, форма плечей, лiнiя профiлю леза і профiль поперечного розрiзу сокир варiюються, зберiгаючи при цьому стiйкi характерні вiдміннi риси сокир цього софiївського типу [13, с. 123].
Тупе лезо, оригiнальна витончена форма, старанна й майстерна обробка сокир свiдчать про їх бойове, а не виробниче, призначення. Вiдсутнiсть вiдповiдних аналогiй до них слiд вважати свiдченням їх мiсцевого виробництва.
Крiм сокир цього типу в могильнику знайдено ще З сокири.. Одна з них по формі близька до вищезгаданого типу i вiдрiзняеться лише трохи поширеним лезом. При двох похованнях знайдено по одному кам’яному кайлу. Поза похованнями знайдено два бойових молоти, один — бiльшого розмiру — прямого профiлю, другий — з вiдiгнутими назад потонченими кiнцями.
Велику групу знахiдок складають вироби з кременю. Бiльшiстъ кремiнних знарядь виготовлено в крейдяного прозорого кременю доброї якостi, темнодимчастого кольору.
З кременю виготовлено чотирикутнi в розрiзi сокири-клини, обробленi оббивною технiкою. Лезо в них гостре, а бiчні площини зашлiфованi. Такого типу сокири вiдомi з поселень пiзньотрипiльської культури (Горюдськ, Паволоч, Євминка) [13, с. 123].
Значку групу знахідок складають кремiннi вiстря стрiл. Вони невеликого розмiру, плоскi, трикутної форми, часто з виїмкою на основі; тiльки одне вiстря було iншої форми — з черенком. Всі вони старанно обробленi з обох бокiв. Деякі вістря стріл були обпалені, в деяких похованнях було по кілька обпалених стріл різного типу. Це навело вчених археологів, які працювали в спільній польсько-українській програмі археологічних досліджень «Baltic – Pontic Studies» на початку 90-х років на те, що це є свідченням того, що небіжчик загинув від поранень, завданих цими стрілами. А оскільки їх витягти дуже складно, то вони обпалились під час кремації [1, с. 152].
Цiкаву групу знахiдок складають кремiннi серпи. Один з них, виготовлений на великiй дугастiй в профiлi пластині, на якiй по робочому краю помiтно заполірованість від користування. Два інших оброблені більш старанно – обидва кінці їх формовані ретушшю, при чому на верхньому кінці зроблено виїмку. Ця виїмка, можливо, служила для закріплення серпа в оправі. Обидва серпи також по правому краю заполіровані. На поверхні зруйнованої частини могильника знайдено уламок кремінного знаряддя, що являє собою частину серпа, знайденого коло поховання під час розвідкових розкопок І. М. Самойловського у 1947 році [10, с. 205].
Крім знарядля проколкоподiбної форми, знайденого І.М.Самойловським, аналогiчне кремiнне знаряддя виявлено i на Софіївському поселенні. Загальними ознаками цих знарядь є форма у виглядi вiстря та заполiрованiсть їх правого робочого краю. Відсутнiсть заполiрованостi на загостреному кiнцi знаряддя i наявкiсть її на одному з країв свiдчить про те, що його використовували не як проколку, а як бойову зброю. Тому проколкоподiбним його можна назвати лише умовно, за формою.
Окрему групу знахiдок складають ножоподiбни кремiннi пластини.
Загалом кремiннi знарядля Софіївського могильника свiдчать про високу майстернiсть їх виготовлення i широке використання, незважаючи на те, що метал уже тодi досить широко використовувався.
Значне мiсце серед знахiдок могильника займають i вироби з металу. При похованнях знайдена плоска сокира, та два уламки такої ж сокири. Поодинокi знахiдки сокир, близьких до софіївських, вiдомі з поселень трипiльської культури, але вони бiльш масивнi та примiтивнi. Сокири, значно бiльше подiбнi до наших, вiдомі і в інших могильниках [13, с. 122].
В могильнику знайдено також мiднi ножі видовжено-листовидної форми, без черенка та ножi з черенком. Всi вони можуть бути зiставленi з ножами, вiдомими з поховань катакомбної культури Прикубання, Північного Кавказу та Угорщини.
Досить численну трупу знахiдок складають шильця та прикраси, цилiндричнi пронизки, виготовленi з плоских пластин, згорнутих в трубочку. Пронизки виготовлені з вузької довгої пластинки, згорнутої спiрально в трубочку та виготовленi кільця з дроту. Крiм прикрас знайдено металевi предмети у виглядi скобок та двох маленьких заклепок.
Тимчасом, здається, весь склад металевих виробiв могильника в масi своїй надзвичайно типовий і характериий для раниiх культур епохи мідi - бронзи.
Окрему групу становлять прикраси. Чотири з них, можливо, з бiрюзи поганої якостi, одна геширова, одна з мармурового вапняку. Крiм того, на поверхнi знайдено бiконiчнi та круглi гранчастi буси з скла та янтаря, якi, проте, пов’язувати з комплексом могильника не можна [11, с. 82].
При похованнях не знайдено жодного виробу з кiстки, тiльки на поверхнi поруйнованої частини могильника трапилась привiска з зуба оленя, яка, можливо, належала до могильника і становила прикрасу.
Посуд могильника представлений як цiлими посудинами, так i iх фрагментами. 3 69 культурних точок могильника, представлених посудинами, 38 точок являли собою урни з перепаленими людськими кiстками.
Посуд Софiївського могильника виготовлено вручну, вiн — рiзних розмірів та форм, нерiвномiрного випалу та неоднакової досконалості виготовлення. За складом глини та домiшками весь посуд можна подiлити на три групи.
Першу, найбiльш зачну щодо кількостi, складають посудини та їх фрагмени з дрiбношаруватої, пористої на зламi глини з включеннями зерен закису залiза та домiшкою дрiбного пiску. Частина посуду, виготовленого з такої глини, має в собi домiшку товчених черепашок.
Другу групу складають посудини та фрагменти керамiки з комкуватої, крихкої на зламі глини, також з включениями зерен закису залiза. Поверхня їх завжди попсована, фрагменти легкi. В залежностi вiд ступеня та характеру випалу посуд обох груп буває вiд темносiрого до червоноцеглястого кольору.
Третю групу посуду, найменшу, - складають посудини та фрагменти з глини жовтосiрого кольору без включеннь закису залiза. В одному випадку черепок щiльний та важкий, в другому — пористий та легкий.
Основна маса посуду належить до перших двох груп. Поверхня посуду, як правило, вкрита тонким шаром глини сiрого, свiтлобрунатного, темнобрунатного кольору i загладжена. 3вичайно, бiльш старанно загладженi вiнця та шийка посуду. Частина посуду, головним чином у формi глекiв, iз зовнiшньої сторони вкрита шаром свiтложовтої глини та розписана або вкрита ангобом темночервоного кольору. Частина посуду має слiди смугастої згладженостi. Рiдко посуд старанно вiдформований, звичайно вiн асиметричний i справляє враження недбало виробленого. Посуд могильника вражає рiзноманiтнiстю та нестiйкiстю форм. Ця мiнливiсть форм спостерiгається, коли зiставити посуд, який використовувався як урни. За вийнятком посуду зовсiм малого розмiру та мисок, пiд урни викорисговувався посуд самих рiзноманiтних форм та розмiрiв.
Посуд прикрашено рiзноманiтним орнаментом — рельєфним, штампованим, шнуровим, дiрчастим та розписом. Як правило, орнаментовано плечову та шийнi частини посуду, iнколи орнаментованi вiнця. Та частина посуду, яка орнаментована розписом, збереглася погано, а сам розпис зберiгся ще гiрше.
В цiлому керамiка Софiївського могильника справляє двояке враження: вона вiдзначається низькими технiчними якостями, але рiзноманiтно орнаментована та розписана, а претензiєю на певну параднiсть. Ця двостiсть пояснюється, можливо, тим, що посуд мав спецiальне призначення, бувши ритуальним, поховальним посудом. Як формами, так i орнаментацiєю та розписом значна частина посуду могильника подібна до посуду пізньотрипільських поселень (Бортничi, Гнідин, Вишеньки) [11, с. 56].
З глини виготовлено пряслиця, грузки на сітки (для ловлі риби та ракушок), якi щодо форми та орнаментацii надзвичайно близькi до пряслиць, які зустрічаються в пiзньотрипiльських поселеннях.
Розкопки Софiвського могильника, цієї унiкальної пам’ятки епохи раннього металу, дають багатий рiзноманiтний матерiал великого наукового значения, який кидає свiтло на найменш дослiджений перiод iсторii первiсного суспiльства на територiї Середньої Надднiпрянщини. Софіївськии могильник тiсно пов’язується, з одного боку, з пам’ятками пiзньотрипiльської культури, про що свiдчать кремiннi знаряддя, пряслиця, посуд. З другого боку, визначне мiсце в комплексi могильника займають вироби з металу, якi до цього часу не траплялися в такiй кiлькостi i частково в такому асортиментi серед пам’яток пiзньотрипільської культури [13, с. 123]. Наявність великої кiлькостi зброї досить красномовно свiдчить про те велике значення, яке вона мала в житгi населення, що залишило могильник. Цi нові елементи, незвичайнi для пiзньотрихiльської культури, в свою чергу характернi для поховальних пам’яток культур раннього металу, вiдомих на значнiй територiї, як, наприклад, середньоднiпровська, катакомбна, фатьянiвська культури i так звана культура шнурової керамiки захiдних областей України. Матерiали Софiївського могильника значно доповнюють i по-новому освітлюють характер пізньотрипільської культури в нашому районi.
Великий інтерес являє собою обряд поховання Софiївського могильника, тiлоспалення якого здійснювалось на стороні. З друтого боку, ритуальні елементи в трипільських житлах в зв’язку з матерiалами Софіїського могильника набирають особливого iнтересу. Тепер, пiсля дослiдження Софiiвського могилькика, очевидно, можна ставити питания про те, що для трипiльських племен Середньої Наддніпрянщини, у яких ми не знаємо могильникiв, а iснував звичай частково ховати своїх мерцiв в межах самих жител або на територiї поселення, в пiзньотрипiльський час був замінений похованням за межами поселення в могильниках - цвинтарях.
3.2. Трипільські поселення на території с.Проців
Відкритий та досліджений Софіївський могильник прямо вказував на розташування неподалік і поселення. Дослідники могильника І.М. Самойловський та Ю.М.Захарук виявили його на відстані 200 метрів від могильника. Але обстеження поселення було відкладено на п’ятнадцять років.
Влiтку 1963 р. загоном Середньднiпровської експедиції Інституту археологii АН УРСР пiд керiвництвом Ю. М. Захарука було проведено дослiдження пiзньотрипiльського поселення поблизу селі Проців біля хутора Софіївка.

Поселення розташоване на пiвнiчнiй околицi села, на краю борової тераси лiвого берега Днiпра, площею близько З га (рис. 1).Поселення було захищене з північного боку горою висотою до 16 метрів, із заходу виступом гори, яка підходила майже до болота, південна частина захищена болотом і тільки східна була ніби відкрита, а насправді була прикрита виступом гори, яка височіла на відстані 500 метрів. Пiд час огляду на поверхнi були виявленi слiди 8 площадок, які розташовувались півколом. Для дослiдження було обрано 2 площадки, якi були найменш пошкодженi оранкою. Термін «площадка» був введений В.В. Хвойкою і стосувалися решток глинобитних споруд, які мали різну форму, але складалися з шарів обпаленої глини.
Площадка 1. Прямокутна в планi (10х3 м), орiєнтована довгою вiссю по лiнiї пiвдень-пiвнiч. Судячи з невеликих дiлянок, що збереглися у пiвнiчно-захiдному та південо-схiдному кутах, вона була споруджена з двох шарiв плиток по 5 см кожний. У її пiвнiчно-захiднiй частинi виявлена яма овальної форми, розмiром 1,6х0,9 м i глибиною 1 м вiд нижнього рiвня площадки, заповнена суглинком бiльш темного кольору, нiж оточуючий, та уламками посуду, що досить рiвномiрно залягали в усiй товщi заповнення. Яма не входила до комплексу згаданого житла-площадки, бо була перекрита суцiльним непорушеним шаром печини, i тому її можна вважати бiльш ранньою. Однак матерiали з ями та з житла вiдрiзняються лише незначним розходженням в кiлькiсному спiввiдношеннi рiзних типiв керамiки.
Площадка 2. Значно пошкоджена оранкою, i тому форму i розмiри встановити не вдалось. Основне скупчення печинини залягло на площi 4Х4 м. Товщина шару печинини в окремих мiсцях досягала 10 см. Однак це були не плитки сталої форми, а здебiльшого дрiбнi шматки обпаленої глини з домішкою полови. Лише в пiвнiчно-схiднiй частинi основного скупчення збереглась дiлянка, де пiдлога складалась з двох шарiв: нижнiй — товщиною 4 см, з рiвною поверхньою i, верхнiй — товщиною З см. Це свідчить про те, що споруда була двоповерхова.
Залишки стiн, печей або iнших конструкцiй на площадках археологам простежити не вдалось. Навіть сьогодні на місці поселення можна знайти місця площадок.
На площадках та навколо них знайденi уламки зернотерок, глинянi жiночi фiгурки та фрагменти керамiки. Керамiка подiляється на три технологiчнi типи: 1) пiскувата з лискованою поверхнею; 2) кухонна з домiшкою черепашки; 3) розписна з вiдмуленої глини.
Керамiка першого типу виготовлена дуже ретельно стрiчковою технiкою з домiшкою в глинi дрiбного пiску.
Внутрiшня поверхня має слiди смугастого згладжування зазубреним краєм черепашки або рукою. Колiр посуду чорний, коричневий, сiрий, що залежить вiд якостi випалу. Всього на поселеннi виявлено 1662 фрагменти цього типу, що належали 136 посудинам — горщикам та мискам. За формою горщики майже однотипнi, з великими широковiдiгнутими або короткими, також дещо вiдiгнутими назовнi вiнцями, якi повiльно переходять у верхню частину тулуба, конусом спускаються до рiзкого переламу форми в мiсцi плiчок. Нижня частина тулуба також конiчна i закiнчуеться невеликим дном. Верхня частина горщикiв дещо коротша за нижню. Дiаметр дна приблизно дорiвнює дiаметру шийки, а дiаметр по плiчках часто дорiвнює висотi горщика. Горщики рiзного функцiонального призначення вiдрiзняються лише розмiрами i подiляються на великi (висотою до 60—70 см), середнi (висотою до 30—40 см) та малi (висотою до 10—15 см) [11, с. 103]. Горщики середнього розмiру нерiдко мають одну ручку, вилiплену окремо, або декiлька, вилiплених з товщi стiнок. Слiдiв ремонту посуду цiєї форми не вiдмiчено. Із загальної кiлькостi горщикiв (71) лише 19 були прикрашенi у верхнiй частинi. Зустрiчається орнамент двох типiв — заглиблений та рельєфний. Перший — у виглядi прокреслених лiнiй, вiдбиткiв пальця, насiчок. Другий — у виглядi налiпiв конiчної та круглої форми. Прокресленi лiнiї утворюють схематичний малюнок дерева або одна чи двi лiнiї оперезують горщик по шийцi. Нерiдко вiд нижньої лiнiї з промiжками спускаються короткi лiнiї, iнодi ж пiд нею iде ряд маленьких круглих наколiв. Насiчками прикрашався лише край вiнця.
Орнамент, складений з прокреслених лiнiй, що оперезують верхню частину горщика, утворює малюнок дерева, характерний i для кераміки цього типу, що спостерігаються в інших поселеннях.
Миски з поселення за формою подiляються на двi групи - конiчнi (56) та напiвсферичнi (9). Першi - мають прямi стiнки, що конусом сходяться до невеликого плоского дна. Край вiнця або заокруглений, або скошений до середини з внутрiшнього боку. Прикрашенi вони лише з середини пiд вiнцями або по скосу вiдбитками пальцiв, насiчками, перекресленими лiнiями. Всього орнаментовано 14 мисок [11, с. 104].
Напiвферичнi миски (чаші) мають дещо загнутi до середини вiнця та маленьке плоске дно. Виготовленi бiльш ретельно. Стiнки значно тоншi i взагалi неорнаментованi. Лише в одному випадку миска з зовнішньої сторони прикрашена трьома розчленованими хвилястими налiпними валиками, що спускаються вiд вiнця до дна. Подiбний орнамент тут винятковий.
Всi миски мають добре згладженi i пiдлощенi поверхнi. Кухонний посуд (312 уламкiв вiд 25 посудин) також лiпний, виготовлений стрiчковою технiкою з домiшкою у глинi дрiбно тонченої черепашки та дрiбного пiску, цей тип посуду представлений лише однією формою — широковiдкритий невисокий горщик з короткими, трохи вiдiгнутими назовнi, майже прямими вiнцями, рiзко профiльованими плiчками i конiчною нижньою частиною тулуба, що закiнчується невеликим плоским дном. Поверхня має слiди смугастого згладжування. Посуд прикрашений насiчками по верхньому краю вiнця, трикутними наколами, двозубим штампом, (вiдбиток краю черепашки) по перегину вiд шийки до плiчок. Шийка, як правило, вкрита вертикальними смугами згладжування. Iнодi на шийцi зустрiчаються великi налiпи на зразок ручок. Вiд кухонної керамiки пам’яток інших типів, керамiка софiївського поселения вiдрiзняться лише бiльшою домiшкою черепашки, що обумовлює її крихкiсть.
Розписна керамiка, виготовлена з вiдмуленої глини (212 уламкiв вiд 26 посудин), дуже фрагментарна. Розпис виконано чорною фарбою у виглядi смут, що складаються з двох широких паралельних лiнiй, простiр мiж якими заповнений тонкими паралельними лiнiями. Виявленi на поселеннi бiля Софiївки уламки належать невеликим горщикам i мискам. Горщики переважно мають вiдiгнутi назовнi вiнця, вузьку шийку, опуклий тулуб з рiзко визначеними плiчками та плоске дно: деякi з них прикрашались конiчними налiпами на плiчках. Серед мисок переважають напiвсферичнi (чашi), з розписом лише на внутрiшнiй поверхнi. За розмiрами вони такi, як i чашi з лискованою поверхнею.
Про спiввiдношення окремих типiв керамiки Софiївського поселення дає уявлення наведена таблиця:

З цього можна зробити висновки, значна кількість керамічних виробів була необхідною для життєдіяльності населення поселення. Вона мала різне призначення як для кухонного вжитку, так і для столового. В той же час посуд необхідний був для зберігання зерна та інших продуктів. Домішки черепашки у кераміці свідчать, що трипільці активно використовували в їжу дари озер та річок. Про це свідчать і керамічні грузила.
Знаряддя працi з глини представленi пряслом, грузилом та глиняною кулькою. Цi речi, як i вiсiм жiночих статуеток, виявлених на поселеннi, виготовленi з глиняної маси того ж складу, що й посуд з лискованою поверхнею. Виявлені прясла свідчать про ткацтво. І хоча виготовлення тканин було не простим заняттям, воно давало змогу носити не з шкіри, а з тканини.
Статуетки знайденi у фрагментах. Найкраще збереглась одна фiгурка, що зображує вагiтну жiнку. Виявлена вона серед розвалу зерновика на поверхнi площадки 2. Руки поданi трикутниками без проколiв, яких нема й на надтазових виступах, на вiдмiну вiд уламкiв двох iнших, де цi проколи є. Ноги поданi сумарно з потовщенням в колiнах. Прокресленим трикутником показанi статевi ознаки. Одна з фiгурок зображуе жiнку в сидячому станi [10, с. 308].
Керамiчнi матерiали з поселения бiля Софiївки знаходять найбiльш повну аналогiю у матерiалах трипiльських поселень поблизу сiл Пiдгiрцi (пункт ІІ) Києво-Святошинського району Київської областi, Лукашi, Євминка та на Львiвськiй площi у Києвi. Це дає пiдставу об’єднати їх в окрему групу пам’яток - пам’ятки лукашiвського типу.
Цi пам’ятки, з одного боку, подiбнi до пам’яток типу Коломийщина І як наявнiстю жител з пiдлогою з обпаленої глини, так i наявнiстю однакових типiв керамiки та деяких спiльних рис у її орнаментуванні, а з другого — вiдрiзняються вiд них деякими формами посуду, технологією виготовлення, а також повною вiдсутнiстю в орнаментацiї спiралi, навіть її залишків.
Крiм того, характерна для пам’яток лукашiвського типу слабо орнаментована керамiка з лискованою поверхнею, яка на поселеннi у Софіївцi становить понад 70%, зустрiчається також в керамiчних комплексах поселень софiївського типу у Бортничах, Гнідині, Вишеньках, де вона становить до 20% загальної кiлькостi керамiки. В орнаментацiї її переважають ті елементи i мотиви орнаменту, що й на поселеннi у Софiївцi та iнших поселениях лукашiвського типу.
Знайдені археологічні матеріали дають змогу відтворити заняття, духовний світ софіївців.
Наступним етапом у вивченні трипільських поселень було дослідження поселення на півніний захід від Софіївського поселення на відстані 2,5 км. Відшукав поселення вчитель Процівської восьмирічної школи М.П.Поркуян. Розкопки в 1973 році очолив В.О. Круц. Виявлені археологічні матеріали відносились до періоду пізньотрипільської культури [11, с. 94].
З останніх досліджень пізньотрипільської культури можна назвати дослідження багатошарового поселення , яке знаходиться на північній околиці села, яке досліджувалось в 1994 році В.О. Петрашенко та В.К.Козюбою. Знайдені кам’яні, крем’яні, керамічні та металеві речі свідчать про те що і тут жили люди в пізньотрипільський період.
Підсумовуючи сказане можна зробити висновки, що населення пізньотрипільської культури проживало компактно на певних територіях, були пов’язані між собою виробничими та суспільними відносинами. Прикладом може бути досліджені поселення в нашому районі. В той же час можна передбачити, що і в інших територіях нашого району були поселення пізньотрипільського типу, але на жаль вони чекають своїх дослідників.

ВИСНОВКИ
В процесі роботи було зроблено опрацювання значної кількості наукової літератури, яка стосується дослідженої теми. Були зібрані археологічні матеріали на місці поселень та Софіївського могильника. Знахідки поповнили шкільний музей Ревнівської ЗОШ І-ІІІст. та краєзнавчого музею села Проців.
Дослідження дали змогу краще усвідомити життя, яке існувало на території Бориспільського району 5 тис. років тому. Досліджені місця поселень виявили закономірність, що поселення розташовували не тільки біля річок, а й мали природній захист. Це стосується всіх поселень нашого району.
Під час дослідження було виявлено, що поселення існували майже одночасно. І вони відносяться до софіївського та лукашівського типу. Про це свідчать ідентичні керамічні вироби, вироби з металів та каменю. Заняття жителів поселень теж були однаковими: землеробство, скотарство, ткацтво, гончарство, мисливством та рибальство.
Розкопані площадки Софіївського поселення свідчать, що деякі будівлі були двоповерхові.
Обстеження поховальних урн і велика кількість бойових сокир, молотів, наконечників стріл дає змогу сказати, що вже в той час приходилось використовувати зброю для відсічі а, можливо, і нападів. Наявність поховального інвентаря в Софіївському могильнику дає змогу сказати про розвиток сакральних (святих, духовних) вірувань трипільців. Відсутність в поховальних урнах речей свідчить про те, що можливо ці люди були непрацездатного віку, і їм різні знарядя праці були не потрібні. Поява могильників свідчить про те, що змінюється відношення до померлих, яких в ранні періоди ховали прямо в будинках або ж на території поселення. Поява могильників-кладовищ говорить про зміну уявлень про потойбічне життя. Це пов’язує пізньотрипільців із сучасними уявленнями про місце для мертвих ( на підвищених місцях).
Високий рівень кераміки в період найвищого розквіту трипільської культури слабо спостерігається в період пізнього трипілля. Але розширюється асортимент посуду. Можливо це було пов’язано з розвитком землеробства, скотарства, ткацтва та війнами за територію.
Археологічні дослідження залишок пізньотрипільської культури містяться в північно-західній частині нашого району. Поселення розташовані на невеликій відстані одне від одного вздовж Дніпра. В той же час такі чудові умови для проживання мають і інші території нашого району. А тому дослідження поселень трипільської культури в нашому районі чекають свого часу. Свідченням цього є знахідки виявлені біля Воронькова на горі Писарській, а саме, це знайдені розтирачі, які зроблені не з того каменю, що софіївські. Цьому підтвердженям може бути археологічні розвідки В. В. Хвойка біля сіл Кийлів і Рудяків в 1912 році. Такі села та їх околиці як Старе, Сошників, Вороньків, Кийлів, Жовтневе можуть зберігати в собі ще багато таємниць. А тому, вони ще чекають своїх дослідників.
,
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бурдо Н.Б., Відейко М.Ю. Трипільська культура. Спогади про золотий вік. – Харків: Фоліо, 2007. – 415 с.
2. Довідник з історії України (А-Я): Посібн. Для серед. Загальноосв. Навч. Закл./Заг. Ред. І.Підкови, Р.Шуста. – 2-ге вид., доопр. і поповн. – К.: Генеза, 2001.- 1136 с.
3. Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки. В двох частинах. Матеріали і дослідження. – Київ.: Академперіодика НАН України, 2006.
4. Захарук Ю.М. Софіївський тілопальний могильник //Археологічні пам’ятки УРСР. Т.4. – 1952.- С.112 – 120.
5. Зиль А.С. Історія Бориспільщини. Бориспіль: Ризографіка, 2002.- 260 с.
6. Зінченко П. Поміж плугом і мечем. Київ: Видавець Карпенко В.М., 204. – 130с.
7. Енциклопедія трипільської культури. Т.1-2. - Київ.: Укрполіграфмедія, 2004. – С.491-493.
8. Енциклопедія трипільської цивілізації. В двох томах. За ред. Відейко М.Ю, Бурдо Н.М. та ін..[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.kosiv.info.library.
9. Йова Н.В., Гойда Т.М. Історія рідного краю. Бориспільщина від найдавніших часів до кінця ХХ століття.- Київ: Люксар, 2002. – 142 с.
10. Круц В.О. Пізньотрипільське поселення поблизу села Софіївка на Дніпрі // Археологія. Т.ХХІІ. – 1969. –С.203 – 209
11. Круц В.О. Позднетрипольские племена среднего поднепровья. – Київ.: Наукова думка, 1997. – 160 с.
12. Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // Материалы и исследования по археологии СССР. — М. — Л., 1949. — Вып. 10.
13. Самойловський І.М. Тілопальний могильник коло села Софіївка // Археологічні пам’ятки УРСР. Т.4. – 1952 – С.121 – 123.
14. Відейко М. Тема Трипільської культури у сучасному "праісторичному" міфотворенні
15. Шилов Ю. Праісторія Русі – України. – Київ-Хмельницький.- 1998. – 178 с.