Доброго дня,  Ірина Анатоліївна !

    Перш за все, хочу вибачитися за те, що не принесла вчасно книгу, яку взяла в п’ятницю,  щоб прочитати за   вихідні дні. Я пам’ятаю, що за нею вже вишикувалася ціла черга дітей, але справа в тому, що мене сьогодні немає у школі. Ні, я не захворіла і  не заспала,  зі мною все гаразд; просто я ще не повернулася з незвичайної, казкової Країни нямликів, до якої непомітно  потрапила під час дуже захопленого читання. Я часто чула від своїх друзів такий вислів про книгу: «Книга така цікава, що я просто "проковтнув  її». Але у мене сталося навпаки: книга така цікава, що вона  просто "проковтнула” мене.   Зараз я перебуваю саме там: у книзі, у незвичайній мікрокраїні,  і ніяк не можу її залишити.  Дуже важко мені  розпрощатися зі своїми новими друзями – звичайною  дівчинкою Олянкою і незвичайним  хлопчиком Буциком, а вони не хочуть відпускати мене. Адже за цей час, що ми провели разом,  пережито стільки різних подій та  пригод, здійснено стільки незвичайних подорожей та екскурсій, зроблено стільки добрих справ… Але про все по черзі.

    Як все починалося.

    А почалося все як завжди: Ви знаєте, що у бібліотеці я регулярно  звертаю увагу на виставки книг, особливо на книжкові новинки. Але незвичайним було те, що  під час перегляду виставки нових книг мені на  очі потрапила саме ця  книга  - "Прибулець з Країни нямликів” і  чомусь інших книг  я вже просто не бачила. Коли я взяла її в руки – відчула, що це саме те, що мені потрібно. А Ви тоді, немов  прочитавши мої думки, сказали: «Немає нічого дивного, що твій вибір прийшовся саме на цю книгу, адже тобі подобається читати про все незвичайне, чарівне, загадкове. Крім того, ти завжди обираєш книжки про маленьких казкових героїв.  Я звернула увагу, що у тебе навіть блокнотик та календарик з гномами. Так що книга дійсно тебе зацікавить, але я вже пообіцяла її іншій дівчинці, тому після вихідних, будь ласка, поверни книгу у бібліотеку.” Я, звичайно ж, пообіцяла і , міцно пригорнувши книгу до себе,  мерщій кинулася до виходу,  де Ви мене і зупинили. Пам’ятаєте? Я теж пам’ятаю, адже в ту мить  почувала себе злодієм. А як же? Мене так захопила книга, що я  випадково захопила її, навіть не записавши у свій читацький формуляр. Який сором! Добре, що Ви зрозуміли, що я не спеціально. Але тепер, мабуть, думаєте, що я не дотримуюсь даного слова, або не хочу її віддавати.  Не хвилюйтеся, ще трошки -  і книга буде на місці. Вона дуже потрібна іншим читачам. Я від душі хочу, щоб всі вони потоваришували з героями нової книги, щоб  побачили, почули і відчули все те, що відчула я ”. 

    Коли я запитала Вас як Ви дізналися про що я люблю читати, Ви відповіли, що це Ваша робота – визначати читацькі смаки та уподобання своїх читачів і показали мені мій формуляр.  У формулярі  було записано багато книжок  про різні пригоди маленьких фантастичних чоловічків. До цього я і  не замислювалася  над тим, про що я читаю. А  тепер я зрозуміла,   що мені, дійсно, дуже  подобається все маленьке, мініатюрне, фантастичне і чарівне. Я дуже люблю малесеньких діток і залюбки допомагаю дорослим доглядати їх. Люблю маленьких тварин  і, навіть, дитинчат великих хижих тварин. Люблю дрібнесенькі  іграшки, особливо ті, що сховані в кіндер-сюрпризі. Це іграшкове яйце нагадує мені казкове яйце-райце.  Мабуть тому я багато читаю про маленьких казкових  істот.    Мої улюблені  маленькі герої дуже  різні за характером, поведінкою, зовнішністю і, на перший погляд,  здаються крихітними та  безпорадними. Але це не так.  Не дивлячись на маленький зріст, вони творять  великі справи, тому що у їхніх крихітних тільцях б’ються великі, полум’яні і люблячі серця. Вони  добрі, щирі, лагідні, не здатні причинити горе іншим. Тому я і люблю їх.  

     Це, мабуть, і є мої читацькі смаки та уподобання. (Додаток № 1).

    

    Що ж було далі?

    Додому я неслась як на крилах, адже попереду вихідні і я  зможу насолодитися читанням. Опинившись у своїй кімнаті я, нарешті, почала уважно роздивлятися книгу. Мені дуже хотілося, все ж таки, знайти відповідь на питання : чому саме ВОНА. Просто зі мною такого ще не було.   Можливо, мені сподобалася обкладинка книги? Адже, взявши  у бібліотеці книгу у руки,  я відчула від неї якесь тепло. Мабуть це тому, що обкладинка виявилася дуже приємною на дотик, немов оксамитова,  оскільки була не глянцевою (блискучою і холодною, як сучасні нові книги) а матовою, теплою. А можливо, тепло випромінювало  ще і  усміхнене  личко білявої, світлоокої  дівчинки з обкладинки, яка   нагадувала літнє  сонечко, котрого   в ці прохолодні осінні дні так не вистачає?. А ще я помітила, що вона  чимось схожа на мене ( та навряд це стало причиною мого вибору).  Швидше за все, мене зацікавив той малесенький хлопчик, що примостився зліва від дівчинки. Він дуже кумедний, схожий на іграшкового клоуна.  Але ж я не відразу  помітила його. І невідомо хто він -   маленький чоловічок чи улюблена іграшка дівчинки. ? Ще на обкладинці  книги є  два логотипи. Один -"Сучасна дитяча проза” (мабуть серія), а другий -  логотип  Міністерства освіти і науки,  взагалі змусив мене задуматись:   чи це, бува, не підручник? (Додаток 2.1).  

     Можливо, щось підкаже мені титульний лист? З нього  я дізналася, що це повість і, мабуть, фантастична. Надрукована книга у 2010 році, тобто зовсім нова. Значить, логотип "Сучасна дитяча проза” я зрозуміла правильно.  Видана книга Київським видавництвом "Грані-Т”. З книгою  цього видавництва я знайомлюся вперше,  хоча про саме видавництво Ви нам розповідали.

      А може, мені просто сподобалася форма книги та її об’єм?  Вона має форму невеликого  квадрата, а не прямокутника, як більшість прочитаних мною книг. А це значить, легко поміститься не тільки в  моїй  сумці, але й в папці для зошитів.  А ще вона має  135 сторінок, значить нести буле не важко, тому що вона і не надто тонка, і не надто товста.

    А може, мені здалося знайомим прізвище автора? Ні. Автором книги є Леся Воронина. Але про неї я чую вперше. Цікаво, хто ж вона така?  Це її справжнє ім’я чи псевдонім?  Скільки їй років, які твори ще написала ? Я погортала книгу, але, на жаль,  нічого про неї не знайшла, довелося  пошукати в інтернеті. (Додаток № 2.2). І тут я згадала!. Адже у бібліотеці  я встигла переглянути ілюстрації в книзі  та  її зміст  , розділи якого мене дуже зацікавили.  Потім  я пригадала, що у більшості книг є анотація, яка швидко і чітко дасть відповіді на всі запитання. І ось я читаю дрібненький текст під описом книги: дівчинку з обкладинки звати  Олянка. Вона, хоча і маленька, але  уміє зберігати великі таємниці і чужі секрети. А маленький кумедний хлопчик – ніяка не іграшка, а справжній маленький  мешканець крихітної Країни нямликів, тобто і  сам  він нямлик. Звати його Буцик. Крім того я дізналася, що він і всі його родичі полюбляють  якусь Чарівну страву, від якої можуть  перетворюватися  на справжніх чарівників. Все! Мій терпець увірвався і я з головою поринула в книгу.

    

    Книжкові лабіринти.

    Щойно я потрапила всередину книги, як переді мною розкинувся справжній лабіринт, кожен коридор якого вказував напрямок і мав  назви. Я нарахувала шість великих коридорів з великими назвами. Від кожного відходили по 6 – 7 менших коридорчиків, які теж мали свої назви і  напрямки. (Додаток № 3 ).  Спочатку я трохи розгубилася : якби не заблукати, але потім побачила високу  підставку, на  якій лежав розгортутий путівничок-довідничок. Я відразу заспокоїлася, тому що зрозуміла: якщо потраплю в якісь незрозумілі ситуації – він прийде мені на допомогу. Адже Ви нам розповідали, що довідники, як і енциклопедії,  належать до довідкової літератури, а  про них кажуть: книги, які знають все. Отже з довідником нічого не страшно. Можна вирушати в дорогу. 

    

    

Перший коридор лабіринту

   "Чарівна страва” 

    або 

    "Моя перша зустріч з новими друзями”

        Від нього відходили сім менших коридорів, кожен з яких мав свої  назви.

    Щойно  я переступила поріг першого коридору,  як мені на зустріч вийшла  головна героїня повісті – дівчинка Олянка. Вона виявилася дуже милою дівчинкою і,  оглянувши  мене з ніг до голови, загадково посміхнулася.  Мабуть тому, що теж  помітила нашу схожість. Хоча Олянка  виявилась значно молодшою за мене ( ходить  лише до дитячого садка), але розмовляла вона і поводилася як доросла. Вона люб’язно запросила мене до себе у гості, в окрему кімнату   звичайної міської квартири. Але, як виявилося згодом, у звичайній квартирі, і навіть в цілому будинку, відбуваються незвичайні явища. Особисто для себе я зробила аж три відкриття: 

* Виявляється, улюблена іграшка Олянки – зайчик Зюзя, періодично оживає, і не тільки оживає, а ще й проявляє неабияку кмітливість, вміє давати мудрі поради і здатен на геройські вчинки;

* виявляється, в стінах старих будинків живуть маленькі, кумедні чоловічки – мешканці дивовижної Країни нямликів, про що  Олянка раніше навіть  не здогадувалась,  і що їхню країну часто руйнують люди (здоровані), які роблять великі ремонти і своїх квартирах;

* виявляється,  манна каша, яка має вигляд слизької медузи і яку так не люблять діти, може творити чудеса. Тобто, вона і є тією Чарівною стравою, про яку я прочитала у анотації,  і саме її дуже полюбляють Нямлики. Вони  їдять її з великим апетитом, приплямкуючи, тому і називаються "нямлики” А чарівна вона тому, що здатна надавати їм чудодійної сили: нямлики можуть швидко рости, літати, оживляти іграшки та багато іншого. Але все це їм під силу лише  тоді, коли вони ситно поїли.. Тому манна каша для них – страва дійсно чарівна.  

    Про все це я довідалася від Олянки . І хоча цю ВЕЛИКУ ТАЄМНИЦЮ не можна розголошувати нікому, Олянка знала – хорошим читачам, які завітали у гості,  можна розповідати про все. Нямлики за це ніколи не образяться,  навіть будуть раді. Раптом у мене з’явилося непереборне бажання побачити на власні очі Буцика,   його маленьких родичів, а особливо -   побувати у цій казковій країні. Але я не насмілювалась про це просити.   Колись я уже  побувала у одній казковій країні з  казки  «Чорна курка та підземне королівство”, де  хлопчик Олексій, не дотримавши  даного слова,  зрадив свого маленького друга – Чорну Курку.   Тому всі жителі підземного королівства змушені були покинути свої домівки. А хлопчик від розпачу захворів.  Та Олянка заспокоїла мене : Олексій розповів таємницю вчителеві та дітям, а не читачам, а для хороших  читачів заборон  не існує. Можете уявити моє здивування, коли шпалера на стіні заворушилася, потім відхилився її край , відкривши маленькі дверцята, з яких визирав крихітний  хлопчик. Він був  точнісінько такий, як на обкладинці та на ілюстраціях книги. Помітити його було не дуже просто, адже його одяг повністю відтворював візерунок шпалер: білий у блакитних квіточках,  лише рудий чубчик  робив його помітним. Це і був Буцик, який прийшов до Олянки за черговою порцією Чарівної страви.  Дівчинка щодня  приносить йому цю кашу   з дитсадка у металевій коробочці.  Тепер вона з радістю туди ходить, адже нямлики з нетерпінням чекають на Чарівну страву. А вихователька її тепер не лає, оскільки  тарілка дівчинки завжди чиста.  Ось так ми і познайомились. Знайомство з  нямликом  запам’яталося  мені  найбільше. Адже у мене з’явився новий маленький друг, який , до того ж, з’явився досить  незвичайно. Всі разом ми проходили лабіринт, долаючи коридор за коридором, а в де-яких місцях ми його просто пролітали. Для нямликів нема нічого неможливого (звичайно ж, поки вони ситі). Побували ми і в дитсадку, де Буцик зачарував виховательку, щоб вона не розповіла директорові про зайвого  у групі  хлопчика. Побували і в її квартирі, де "вилікували” "хвору” кішку Ганни Петрівни на ім’я Сарделька і  яка, нарешті,  зрозуміла, що ніколи не можна завдавати прикрощів тим,  хто тебе любить.  На шляху додому ледь не врізалися в пролітаючий літак, налякавши при цьому пасажирів, які прийняли нас за інопланетян.  Але на цьому наші пригоди не закінчилися, а лише починалися. 

    

    Другий коридор лабіринту

    "Пригоди з клоунами-стрибунцями”

    або 

    "Не всім клоунам треба вірити”

    Цей  великий коридор має шість менших. Подорожуючи в них я дізналася про такі речі:

* виявляється, не всі клоуни добрі, а значить – не всім їм треба вірити. Як прикро, адже діти нікому так не вірять як клоунам. Я зрозуміла, що неможна вірити  всім без винятку, треба вчитися   розбиратися в людях;

*  тепер я знаю звідки беруться двійники людей. Виявляється , з мильних бульбашок. Цей фокус продемонстрував мені сам Буцик, зробивши, таким чином,  двійника Олянки. Мильну дівчинку з запахом суничного мила Буцик відправив у дитячий садок замість Олянки. А  ми, тим часом, пішли у цирк рятувати від несправжніх клоунів нещасних дітей, у яких негідники ледь не украли сміх.  Про небезпеку в цирку ми дізналися від Морського Свина Тадеуша, який там працював  і не міг змиритися з чарами злих шахраїв на ходулях;

* Олянка виявилася  не тільки доброю,  але й дуже  сміливою дівчинкою.  Не кожен  хлопчик може проявити таке геройство – вийти на нерівну  боротьбу з клоунами-лиходіями;

* а Буцик виявився дуже розумним і кмітливим. Він, хоча і встиг добре зголодніти, допоміг Олянці у нерівній боротьбі навіть без застосування  чар.   

Добре те, що добре закінчується. ( Додаток 5)

Третій коридор лабіринту

"Таємниця володаря подушок”

або 

"Екскурсія у Країну нямликів та небезпека, яка над нею нависла”

    Вже кілька днів Буцик не з’являвся у кімнаті Олянки. Без нього стало якось сумно, але ми розуміли: у нямликів теж можуть бути якісь свої справи. А можливо, Буцик втомився ходити по лабіринтам. Тож ми з Олянкою вирішили його не турбувати і обійшли без нашого маленького друга майже всі коридори. Але  Олянка весь час переживала, що Буцик зголоднів. Аж ось знову зашелестіла шпалера на стіні. Ми зраділи, сподіваючись, що це Буцик. Але виявилося, що це не він, а його дядько Юліан. Він теж був дуже маленьким, але досить огрядненьким чоловічком з лисиною на голові. З його появою ми дізналися, що справи у Країні нямликів кепські: їй загрожує повна руйнація від капітального ремонту, який розпочав Олянчин сусід – дядько Петро. Він   має власну фірму по виробництву подушок і вважає, що йому все дозволено.   На допомогу чекати марно, адже кмітливого Буцика Головний Руйнівник  дядько Петро забрав до себе у полон. Чарівної страви без Буцика  не роздобути, а головне – всі чари проти ГР безуспішні, адже він  одягнутий у якийсь  протичаклунський костюм і має двох особистих охоронців. За  словами дядька Юліана, ГР зробив їх власноруч з подушок. Він пояснив нам, що  це не люди, а механічні ляльки і їх боятися не треба. Я вже писала Вам, що Олянка дуже смілива дівчинка, тому вона відразу вирішила врятувати маленьку країну, всіх  її мешканців і Буцика  від злого руйнівника.  Але діяти потрібно було по інструкції, яку, саме в цей час, розробляли нямлики на терміновому засіданні у своїй Країні. Та  для цього нам необхідно було потрапити у ту заповітну країну і в цьому нам допоміг дядько Юліан.  Він  навчив  нас проходити крізь стіни. Звичайно, не всі нямлики були раді нас (здорованів)  там бачити, але вибору у них не було. Поки Олянці розповідали як знешкодити ГР, я уважно роздивлялася цю прекрасну мікрокраїну. Враження про неї важко навіть передати, але я спробую. Вона схожа на старовинне місто, але дуже-дуже маленьке. У ній є і вулиці, і парки, і сквери, і фонтани, і клумби, і газони, і струмки, і крихітні будиночки з двориками,   а головне – вся країна  освічується  маленькими ліхтариками.  Мені хотілося побути там якомога довше. (Додаток 6).  Проте,  в де-яких місцях будиночки  були зруйновані, в т. ч. і будиночок дядька Юліана. Тепер його сім’я живе у коробці з-під взуття. Мені так хотілося зберегти цю чудову країну і її маленьких жителів, що я рішуче взялася допомагати Олянці. Ми зробили все, як нас навчили нямлики:  знешкодили Головгого Руйнівника та його механічних охоронців, визволили з металевої клітки Буцика і, таким чином, врятували всю країну. А допоміг нам у цьому... хто б Ви думали? Зайчик Зюзя, про якого я вже розповідала. Його  оживив дядько Юліан. Саме він зрозумів, що піжама дядька Петра і є протичаклунським костюмом . Він порадив Олянці набрати повні жмені пір’я з подушок і всипати його за комір піжами. Найкумедніше  мені було тоді,  коли ГР, з несамовитим реготом, просто вискочив з нього, адже пір’я його дуже лоскотало.  А потім пустився тікати разом зі своїми механічними подушкоголовими охоронцями. Виявляється, дядько Петро був таким жорстоким тому, що в дитинстві мало грався іграшками. Отже, іграшки роблять людей добрішими. 

    Так, непомітно, ми з Олянкою пройшли весь коридор лабіринту, хоча не скажу, що це було дуже легко.

    

    Четвертий коридор лабіринту

    "Мандрівний калейдоскоп”

    або

    "Наша Велика таємниця”

    Четвертий коридор має 6 менших коридорів. Проходячи по лабіринту я познайомилася ще з одним  хлопчиком -  Дмитриком, двоюрідним братом Олянки, який приїхав до неї у гості з далекої Австралії. З Буциком дівчинка і не збиралася його знайомити, тому що він, за її словами, дуже язикатий, базіка, до того ж хвалько.  Але знайомство все-таки відбулося, щоправда, випадково. Не можу згадувати про це без сміху.  Буцик не знав, що у Олянки гість, і що він спить у її ліжку, і з’явився вночі перед очима Дмитрика.  Якби Ви чули якого вереску він наробив!. Навіть батьків Олянчиних розбудив. Ті довго сміялися, адже вони не повірили, що хлопчик побачив якесь маленьке створіння у себе на ліжку. Вони довго заспокоювали його, доводячи, що це йому просто приснилося. А ми з Олянкою тільки переглядалися та ледве стримували сміх. 

     Подорожуючи далі  по лабіринту  я  дізналася дуже багато цікавого: 

* про  австралійський бумеранг, про  австралійську коалу та  евкаліптове дерево . Маленьку коалу Лялю та евкаліптове листя  привіз з собою Дмитрик, але я про них майже  нічого не знала. У пригоді став путівничок-довідничок.  Ось уже і перша його підказка. Як добре, що я взяла його з собою;  

* дізналася, що існують мандрівні калейдоскопи, за допомогою яких можна мандрувати по світу, навіть не виходячи з хати.  Тільки потрібно навчитися  ним управляти. Саме його  і приніс вночі Олянці Буцик, коли переплутав її з братиком. Ви не повірите але,  ми  з Олянкою, тієї ж ночі,  побувала на морському узбережжі, про яке мріяла моя подруга, опустилися на глибину моря, роздивлялися риб;  

* довідалася, що таке родовід і як дізнатися про свій родовід ( знову скориставшись підказками  довідничка).  Дмитрик мріяв приїхати в Україну,  тому що це батьківщина його далеких предків. Він дуже хотів довідатися про свій родовід і це йому вдалося (звісно ж,  дякуючи Буцику та його мандрівному калейдоскопу).   Наступної ночі, взявши з собою Дмитрику, ми  побували на нічній екскурсії у Музеї народної архітектури та побуту, де Дмитрику вдалося дізнатися про свій родовід. Не можу не описати як це сталося. Ми опинилися прямо у старовинній сільській  хаті, яка належала Омеляну Роздобудьку. Це ми прочитали на табличці. Ще на табличці зазначена  дата – XIII століття. У хаті було дуже гарно, хоча темно (адже на вулиці ніч і світло падало крізь вікна лише від повного Місяця та зірок). Підлога була заслана запашним сіном. Речі в хаті були дуже цікавими, я такі бачила лише на малюнках підручника з народознавства:  і піч, і стіл, і лави, і покуть, і колиска, і посуд, і рогачі, і глиняні дитячі іграшки та свистульки. А головне – велика старовинна  скриня, на якій зображено справжнього  козака з шаблею.  Можете уявити наше здивування, коли козак вийшов зі скрині і ожив. Назвався він Мамаєм. Я тільки тоді його впізнала. Він і розповів про родовід Дмитрика. В кінці зустрічі вони вирішили позмагатися своєю зброєю і навіть обмінятися нею, на згадку. Мабуть, Ви почули з теле- та радіопередач про диво, яке сталося в Музеї в Пирогово: в одній з хат у  намальованого  на скрині козака Мамая на поясі, замість шаблі,  з’явився справжній австралійський бумеранг. Куди   поділася шабля і як це сталося  ніхто не знає. Ніхто крім нас. Але ми нікому не скажемо, тому що це НАША  ВЕЛИКА ТАЄМНИЦЯ.  (Додаток 7).

Тиким чином, збулася заповітна мрія Дмитрика. А для мене нічна екскурсія стала ще й пізнавальною.

П’ятий коридор лабіринту

Бурштиновий палац

або 

Найкраще в світі бажання – здійснювати мрії близьких людей.

Пройшовши, перелетівши і перепливши сім маленьких коридорчиків п’ятого великого коридору,  я дізналася :

> про професію Олянчиних батьків. У них цікава і потрібна професія – геологи. Тому їм часто приходиться їздити з експедиціями в різні куточки країни. Значення слова "експедиція” мені знову ж розтлумачив путівничок-довідничок;

>  про те, як романтично  вони  познайомили десять років тому. Сталося це прямо в океані, на великій глибині: тато врятував маму від ядовитої риби;

> про їхню заповітну мрію – знайти бурштинову кульку з застиглою в ній бджілкою,  яка може показати минуле, тобто повернути в далеку юність;

Олянка знала про це і тому вирішила зробити їм подарунок на десятирічний  ювілей подружнього життя. Вона вирішила, будь-що,  дістати їм цю бурштинову кульку. Буцик допоміг дівчинці і в цьому.  За допомогою мандрівного калейдоскопу необхідно  потрапити на Бурштиновий острів, до Бурштинового палацу, на прийом до Бурштинового Володаря. Дорога дуже далека і небезпечна,  невідомо як може повести себе Володар якщо його, ненароком, розгнівати.  Тому Буцик, підкріпившись Чарівною стравою, відправився з нами. 

     Подорож виявилася  не тільки цікавою. Вона була просто захоплюючою, до того ж пізнавальною. Я дізналася:

> як утворюється бурштин. Виявляється, що він є не скрізь, а тільки там, де є море і хвойні дерева. Адже бурштин – це не камінь, не скло, а  смола хвойних дерев, яка потрапила в море і там застигла. У ній може застигнути і комашки, і шматочки кори, і водорості, і мушлі. В цьому теж допоміг мені довідничок; 

> що найбільше бурштину на Бурштиновому острові, до якого можна дістатися з берега Балтійського моря лише на бурштиновій стрілці. Пливти на ній було дуже страшно, але з Буциком ми не боялися; 

> для  того, щоб Бурштиновий Володар дозволив взяти заповітну бурштинову кульку, потрібно його розсмішити. Це мав був зробити Буцик, але у нього не вийшло. Він зголоднів і став зменшуватись, а каша, яку йому запропонувала Олянка, чомусь теж не подіяла;

> виявляється, манна каша може стати чарівною стравою лише тоді, коли зварена за старовинним рецептом, тобто на молоці.  Олянка ж того дня не  була в дитсадку і приготувала кашу власноруч, з концентрату, тому каша не подіяла. Отже, їй довелося смішити Володаря самій. Доречі, у неї це вийшло, хоча розповідала бувальщину;

> виявляється, на Бурштиновому острові кульки бурштину дозрівають прямо на деревах – підданих Володаря.  І  падають вони на пісок,  коли ті  сміються. Тому Володар і загадав розсмішити себе і своїх підданих,   на яких уже дозрівали бурштинові кульки. Від їхнього сміху вони повідпадали, укривши землю бурштином;

Ось так і закінчилась наша пригода:  ми отримали  заповітну бурштинову кульку з бджілкою і до ранку  дісталися додому. Батьки Олянки були приємно вражені. Нікого поряд не помічаючи,  вони замріяно  вдивлялися у прозорий кристал з бджілкою і про щось тихенько розмовляли. Ніхто не тривожив їхні спогади про юність. А я тепер точно знаю: найкраще в світі бажання – здійснювати мрії близьких людей. (Додаток 8).

     Так, непомітно, я пройшла п’ять коридорів великого книжкового лабіринту і залишилося пройти останній...

Шостий коридор 

Як приборкати перевертайчиків

у якому я дізналася, що крім добрих,  симпатичних нямликів  у цій казковій країні є ще й маленькі капосники.

    Не можу сказати, що я розчарована. Зовсім ні, хоча вони і бешкетники і роблять шкоду, але все-таки вони  маленькі. 

* Виявляється, живуть вони тільки в селах, у стареньких сільських хатах і є далекими родичами нямликів. Туди ми з Олянкою приїхали в зв’язку з тим, що її  батьки поїхали в далеку експедицію.  Буцика ми взяли з собою, щоб побачився зі своїми родичами, відпочив від міста, насолодився природою, поїв вітамінів;

* сільських  капосників є три види: перевертайчики, які мешкають прямо в хаті, хрюсики, які живуть у коморі та плавунці, що мешкають у ставку. Всі вони зовсім не схожі на Буцика, та й між собою не схожі.    Кожен з них робить свою шкоду.

Перевертайчики бешкетують в хаті  вночі, коли всі повинні спати. Але спати вони не дають: завжди щось шукають, чимось шурхотять, щось перевертають. Бабуся Люба зовсім з ними замучилась. Але Олянка їх зуміла перевиховати. Вона  подарувала  їм свій гребінець та дзеркальце, які вони весь час шукали. На вигляд  вони схожі на домовиків:  такі ж кошлаті і виряч каті.  А можливо то вони і є. 

Хрюсики не схожі на перевертайчиків. Їхні маленькі тільця вкриті довгими голками, але не колючими. Вони  роблять  шкоду у коморі:   поїдають  там зерно, борошно, боби. Але Олянка справилася  і з ними,  досхочу нагодувавши їх вітамінами з грядки: окропом, петрушкою, морквою, буряками. Хрюсики дуже їх люблять, але в город не потикаються , тому що туди унадилися зі ставка лихі плавунці, які поїдали все, і не просто поїдати, а ще й нівечити.  Їх приборкати було найтяжче. Вони виявилися дуже невихованими:  не признавали ні Буцика, ні нас з Олянкою, ще й тикали нам свої зелені дулі.   Схожі вони  на жаб -  такі ж зелені і банькаті. Добре, що Буцик підказав Олянці, щоб вона заграла на своїй скрипці прямо біля ставка.  Правду кажуть, що музика здатна виховувати. Гучні, різки звуки скрипки вплинули на них дуже "добре”. Плавунці просили припинити і обіцяли більше ніколи  не потикатися до бабусиного городу. Ось вона – сила мистецтва !  (Додаток 9).

Р.S. Так що зараз я , разом зі своїми друзями, гостюю у селі Липовому, у дуже доброї бабусі Люби. Тут нам всім дуже добре, особливо Буцику, адже він досхочу наївся чарівної страви, звареної на справжньому коров’ячому  молоці. Від цього його чарівні здібності стають ще сильнішими.  Ми допомагаємо бабусі по господарству, відпочиваємо в лісі та біля ставка, їмо вітаміни з грядки та саду і згадуємо наші пригоди. А перевертайчики, хрюсики та плавунці нас більше не турбують.  Будь-ласка, зачекайте ще хоча  б один день, поки я повернуся з цієї прекрасної, чарівної та загадкової країни. Книгу я обов’язково поверну.  Більш того, я всім своїм друзям, однокласникам, сестрам, братам, батькам, сусідам і навіть хрещеним  пораджу її прочитати, адже вона цікава і не тільки для дітей, але й для дорослих. Нехай всі вони відвідають чудову країну нямликів, придбають нових друзів, навчаться правильно поводитись в різних життєвих ситуаціях,  не завдавати нікому прикрощів ( як кицька Сарделька), зберігати чужі таємниці ( як Олянка) і не бути хвалькуватими базіками (як Дмитрик).  Нехай навчаться розпізнавати хитрих, лукавих людей ( як клоуни-стрибунці) і дізнаються багато-багато цікавого (мандруючи за допомогою Мандрівного калейдоскопу). Адже читаючи цю книгу вони побувають і на морському узбережжі, і  в морській глибині, і в Музеї народної архітектури та побуту, і на Бурштиновому острові.  

        Книга не просто цікава, а ще й дуже корисна і   пізнавальна. Адже тепер я знаю історію про козака Мамая, знаю  як дізнатися про свій родовід, дізналася  про професію геологів та про експедиції, про те, як утворюється бурштин, про природу та зброю Австралії. Тепер  я зрозуміла чому Міністерство Освіти і рекомендує її для читання.  

        Але пригоди Олянки та Буцика на цьому не закінчилися. Вони продовжаться у книзі "Нямлик і балакуча квіточка”, яку я планую прочитати найближчим часом. На свій день народження я попросила  маму і тата  подарувати мені цю  книгу. (Додаток 10). 

      Разом з друзями ми склали гру для учнів нашої школи, яку я Вам відсилаю. На мою думку, вона зацікавить читачів цієї книги і дозволить виявити як вони запам’ятали та зрозуміли її  зміст. (Додаток 11).

До побачення. Чекайте на скору зустріч!.

Аня.