РОЗДІЛ 5. ДОСВІД ГРУЗІЇ В БОРОТЬБІ З КОРУПЦІЄЮ

На час проголошення Саакашвілі президентом Грузії у січні 2004 року стан справ у цій кавказькій країні був катастрофічним. Корупція тісно перепліталась з пануванням «злодіїв у законі» та розвалом економіки країни. Опитування тих часів показало, що 75% учнів мріяли у майбутньому стати «злодіями в законі» або вийти заміж за кримінального авторитета.
Методи Саакашвілі були радикальними і надзвичайно ефективними. В крані не було тривалого обговорення концепції боротьби з корупцією, а за кілька місяців узагальнивши світовий досвід Саакашвілі почав втілювати свій план в життя.
Зразу ж після приходу до влади було звільнено керівництво усіх силових структур, незважаючи на їхню лояльність до революції троянд. З перших днів президентства Саакашвілі реорганізував ДАІ, яку вважав феодальним збирачем грошей на дорогах.
За новим законом „Про патрульну поліцію”, утворювалась патрульна поліція, яка виконувала функції боротьби із правопорушниками та нагляду за дорожнім рухом. Паралельно з нею було створено відділ кримінальної поліції. Крім того, було звільнено майже 90% усіх співробітників колишньої міліції (близько 75 тис.), а кількість новоствореної поліції скорочено до 30 тисяч. Новим поліцейським, яких було набрано та навчено всього за кілька місяців, підвищили зарплату у 10 – 20 раз (зараз грузинський поліцейський отримує в середньому 700 доларів плюс медична страховка, премії та низка інших пільг).
Було утворено Генеральну інспекцію, яка займається виловом «зрадників» з системи. Грузинський поліцейський патруль складається з двох співробітників, які виконують службові обов’язки, перебуваючи в спеціальному автомобілі, оснащеному з-поміж іншої техніки відеокамерами спостереження з передачею відеозображення та звуку у центральний сервісний центр. За межами видимості відеокамери поліцейські не мають права виписувати штрафи чи здійснювати інші дії. Склад патрулю є непостійний, що заважає формуванню стійких пар. Потенційно кожен з тимчасових напарників може виявитись співробітником спецслужби.
У Грузії скасували витверезники. Поліцейські зобов’язані відвезти п’яну людину додому. Зупинивши автівку, саме вони мають підійти до водія, а не навпаки.. З часів уведення патрулів у столиці майже не крадуть автомобілів
За сучасною концепцією, поліція в Грузії сприймається як сервісна служба, покликана надавати послуги населенню. У неї відсутнє поняття плану, тому співробітники зовсім не гоняться за вигаданими злочинцями. За таким же принципом діє, наприклад, система отримання водійських прав, яка займає всього кілька хвилин. Можливість дати хабара тут також зведена до мінімуму. Водій, який хоче мати престижні номери, може їх просто купити у магазині за ціною у кілька десятків тисяч доларів. Під страхом звільнення заборонено першочергове обслуговування чиновників, незалежно від їхнього рангу.
Про ефективність реформування грузинської поліції свідчать цифри. Кількість важких злочинів скоротилась на 35%, збройних пограбувань – на 80%, вбивств – на 50%. За півроку у Грузії було викрадено лише один автомобіль. Понад 80% громадян довіряють своїй поліції, що майже дорівнює рівню довіри до церкви. Лише 2% грузин зазначили, що останнього року вони самі або їх родичі мали справу з виявами корупції.
Ліквідація корупції в Грузії була б неможлива без дієвої боротьби з інститутом «злодіїв у законі». Було арештовано кількох кримінальних авторитетів та конфісковано їхнє майно. Парламент країни прийняв безпрецедентний акт, який дозволяв засуджувати на 5-10 років ув’язнення осіб, які визнавали свою причетність до злочинного світу як «злодія в законі». Це змусило колишніх керівників країни втікати за кордон. Ті, ж які були арештовані, відбувають покарання у спеціальній в’язниці під будівлею МВС в повній ізоляції без права на мобільний зв’язок.
Зокрема, за новим грузинським законодавством, хабародавець, який повідомить про хабароотримувача у правоохоронні органи, звільняється від кримінальної відповідальності. Будь-яка особа, проти якої порушена кримінальна справа за посадовий злочин, може бути звільнена від відповідальності, якщо повідомить слідству достовірну інформацію про більш важкий злочин, здійснений її керівництвом.
У Грузії дозволяється провокувати корупціонерів на отримання хабара з метою їх подальшого викриття (у нас за подібні дії існує кримінальна відповідальність ст. 370 КК України).
Саакашвілі не побоявся затримати близько 450 високопосадовців, з яких було 6 екс-мінстрів, понад 40 суддів [4]. Кількість ув’язнених в країні суттєво зросла за рахунок колишніх хабарників і непокараних злочинців.
Остаточно подолати корупцію допомогли поправки в кримінально-процесуальний кодекс. За однією з них, посадова особа, яка переховується від слідства, може бути засуджена заочно з повною конфіскацією майна. Також у випадку порушення кримінальної справи проти посадової особи прокурор може висунути позов про конфіскацію незаконно нажитого майна.
За кілька років у країні реально мінімізували державне регулювання всіх сфер життя, що є одним зі стовпів антикорупційної війни. Так, було скасовано 84% ліцензій і дозволів, які до того видавала держава: з 300 ліцензій залишили 86, із 600 дозволів – 50. Були ліквідовані санітарна інспекція та технічний огляд приватних автомобілів, державна інспекція регулювання цін. Було встановлено єдині правила та терміни видачі ліцензій (30 днів) і дозволів (20 днів). На черзі скасування ще 37 ліцензій [20].
Паралельно з цим цілковито оздоровили податкову систему країни. У 2003 році в Грузії було 26 видів податків, у 2010-му їх лишилося шість: податок на прибуток фізичних осіб, корпоративний, ПДВ, податок на власність, мито й акциз. Було оголошено амністію за ухилення від сплати податків до 2004 року. І, нарешті, найцікавіше – торік скасували соціальний податок, а податок на доходи фізосіб зменшили до 20%. І взагалі країна відмовилася від прогресивного оподаткування. Можна по-різному ставитися до такої податкової лібералізації, але однозначно, це сприяло зменшенню корупції.
Бортьба з корупцією в поєднанні з проведенням системних реформ, дали свої позитивні результати для розвитку Грузії. Сьогодні грузинська економіка одна з найвідкритіших у світі, вона лідирує в різних рейтингах щодо сприятливої атмосфери ведення бізнесу.
Якщо оцінити шлях, який обрала Грузія у боротьбі з корупцією, то він видається дещо іншим в порівнянні з європейськими країнами. Саакашвілі діяв рішуче і подекуди агресивно. Він не обмежився простим втіленням рекомендацій міжнародних організацій щодо протидії корупції. „Вам кажуть: ви маєте створити наглядовий орган, розробити стратегію, трансформувати її в план дій, ухвалити пакет антикорупційних законів. Як на мене, у нашому випадку це марно. Таке пропонують експерти з некорумпованих суспільств. Анатомія пострадянської корупції інша. Хоча все з перерахованого вище Грузія теж зробила. Передусім боротьба з корупцією має бути сутнісною основою будь-якої реформи”, – розповідає головний радник прем’єр-міністра Ніколоза Гілаурі Вахтанг Лежава. Слід зауважити, що всі реформи, що були проведені в Грузії переслідували одну мету – подолання корупції.
Можливо в умовах повної корумпованості суспільства, відсутності демократичних традицій, особливостей перехідного періоду грузинський досвід є одним з реальних шляхів знищення корупції в суспільстві. Для того щоб провести ситемні реформи в країні потрібна політична воля і певний рівень мислення правлячої еліти.

ВИСНОВКИ

1. У розумінні українськими фахівцями проблеми корупції суттєвих розбіжностей із зарубіжними колегами не виникає. Однак рівень реалізації вказаних знань у вітчизняному законодавстві неадекватний гостроті проблеми. І тому створення ефективного українського антикорупційного законодавства з урахуванням міжнародного досвіду та стандартів обумовлюється не тільки необхідністю зменшення кримінального тиску на економічні та соціальні процеси в Україні, а є однією з умов для входження нашої країни в Європейське співтовариство.
2. Єфективність стратегії боротьби з корупцією визначається не кількістю пропонованих заходів, а їх якістю, тобто здатністю реально впливати на ситуацію та змінювати її. Тому запозичення відповідного досвіду не може бути сліпим і повним, воно повинно бути вибірковим, з урахуванням вже існуючих результатів застосування даної норми.
3. Аналіз протидії корупції в окремих країнах дає змогу зробити висновок, що зусилля у цьому напрямку повинні ґрунтуватися на розумінні конкретних проблем країни та враховувати стадію її політичного розвитку, одночасно досвід цих держав свідчить, що існують універсальні для світової співдружності уроки, без яких досягти успіху у подоланні корупції фактично неможливо.
4. Незважаючи на притаманність зазначеного явища і розвинутим країнам Європи, рівень його проникнення у державні інституції є значно нижчим завдяки наявності достатніх умов для протидії негативним проявам, а саме:
* створено необхідне нормативно-правове поле, що забезпечує "прозорість" практично всіх економічних і суспільно-політичних процесів та сприяє відповідним органам у відкритті протизаконних дій;
* іноземні правоохоронні, контролюючі та інші державні органи мають суттєвий досвід ефективного використання антикорупційного законодавства, і в порівнянні з українськими колегами є більш незалежними у прийнятті рішень щодо притягнення винних до відповідальності;
* в демократично розвинутих країнах додержання антикорупційних вимог стало нормою життя, а їхнє порушення більшістю громадян таких держав сприймається як неприпустиме;
* створено систему різноманітних інституцій, через які громадянське суспільство спроможне значною мірою контролювати владу.
5. Сьогодні в Україні відсутня єдина ефективна система протидії корупції (не прийняті закони, які б враховували міжнародні напрацювання з цієї проблеми, громадянське суспільство як інститут стримування корупції знаходиться на стадії становлення, влада намагається поводити системні реформи, проте вони в ряді положень суперечать одне одному)
6. При організації системної протидії корупції в Україні, важливим є забезпечення дотримання основних керівних принципів боротьби проти корупції, що запроваджені міжнародними документами щодо протидії корупції:
* привести національне антикорупційне законодавство у відповідність до міжнародно – правових стандартів;
* законодавчо закріпити чіткий поділ корупційних діянь на види за ступенем суспільної небезпечності на кримінальні, адміністративні, дисциплінарні та цивільно – правові;
* встановити окрему норму щодо процедури притягнення до відповідальності за вчинення корупційних діянь осіб з особливим правовим статусом (судді, працівники правоохоронних органів тощо);
* вживати ефективних заходів для попередження корупції та у цьому зв’язку підвищувати рівень суспільного розуміння проблеми і просування етичної поведінки;
* гарантувати визнання національної і міжнародної корупції як кримінальної;
* гарантувати, що фінансове законодавство та влада, роблять внесок у боротьбу з корупцією в ефективній та скоординованій манері, особливо заперечуючи можливість зниження податків, згідно із законом або правилом з приводу хабарів чи інших видатків, пов’язаних з корупцією;
* розвивати якнайширше можливе міжнародне співробітництво у всіх сферах боротьби з корупцією.
Таким чином, передовий досвід країн світу у справі запобігання та протидії корупції при всій специфіці системи їх державного управління становить певний інтерес для України. Такі напрацювання можуть бути використані у практичній діяльності вітчизняних державних органів, покликаних боротися з корупцією, а також при розробці нормативно – правових актів, спрямованих на зменшення впливу корупції у сфері державного управління.

ЛІТЕРАТУРА

1. Біскуп В.С. Стан корупції як засіб діагностики суспільних проблем [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com
2. В Україні зростають масштаби корупції // Газета ua. – 23.09.2008. – Режим доступу до газ.: http://gazeta.ua.
3. Гавриш С. Б. Стан та проблеми антикорупційної експертизи законодавства в Україні / С. Б. Гавриш // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) : наук.– практ. журнал / Координац. ком. по боротьбі з корупцією і організ. злочинністю при Президентові України, Міжвідом. н.–д. центр. – 2008. – № 18. – С. 3–9.
4. Герасименко П. Як Саакашвілі подолав корупцію. // Zaxid.net. – Режим доступу: http://www.zaxid.net/article/79082/
5. Закон України про боротьбу з корупцією від 5 жовтня 1995 р. // Відом. Верховної Ради України. – 1995. - № 34. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
6. Камлик М.І. Корупція в Україні. / М.І. Камлик, Є.В.Невмержицький. – К.: Т-во "Знання”, КОО, 1998. – 187 с.
7. Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку: Прийнято резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї від 17 груд. 1979 р. // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам – К., 1996. – С. – 166 – 169 .
8. Колодкин Л.М. Корупция и деонтологические мери борьбы с продажностью ("Брусидо” в Японии) // Коррупция в России: состояние и проблемы: Материалы научно-практической конференции, 26-27 марта 1996 г. – М.: Московский институт МВД России. – 1996. – С. 97 – 98.
9. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції // Відомості Верховної Ради України, 2007, N 49. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_c16
10. Кононенко С.Я. Шляхи вдосконалення боротьби з корупцією в ОВС України // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика): Науково – практичний журнал / Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Міжвідомчий науково дослідний центр. – 2007. - №17. – с.185 – 193.
11. Концепція подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності" від 11 вересня 2006 року N 742/2006. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
12. Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ETS 173) // Відомості Верховної Ради України, 2007, N 47-48. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_101
13. Кримінальний Кодекс Франці: Злочини і провина проти відповідальності. Розд. 1.: Обманне заволодіння власністю // Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію / Упоряд.: М.І Камлик та ін. - К.: Школяр, 1999. – С. 243.
14. Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію / упоряд. М. І. Камлик та ін. – К.: Школяр, 1999. – 480 с.
15. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії / М.І.Мельник: Монографія. – К.: Атика, 2001. – 304 с.
16. Мельник М.І. Німеччина на шляху боротьби з корупцією // Право України. – 1997. - №11. – С. 111.
17. Мельник М.І. ЗМІ і влада в Україні: як подолати корупцію? / М.І.Мельник, В.Постільга. // Національна безпека і оборона. – 2001. - № 1. – С. 84 – 88
18. Невмержицький Є. В. Корупція в Україні: причини, наслідки, механізми протидії / Є. В. Невмержицький: моногр. – К. : КНТ, 2008. – 368 с.
19. Офіційний переклад Конвенції ООН проти корупції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
20. Після майдану. Як реформували Грузію. – Режим доступу: http://www.peremushlyanu.com/index.php/Новини/ПІСЛЯ-МАЙДАНУ.-ЯК-РЕФОРМУВАЛИ-ГРУЗІЮ.html
21. Попов В.И. Коррупция в России: состояние и проблемы // Коррупция в России: состояние и проблемы: Материалы научно-практической конференции, 26-27 марта 1996 г. Вып. 1. – М., 1996. – С. 3 – 22.
22. Про засади запобігання та протидії корупції // Відомості Верховної Ради України, 2009, N 45. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1506-17
23. Проект Закону про засади запобігання і протидії корупції в Україні N 7487 від 17.12.2010. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua
24. Прохоренко О.Я. Протидія корупційним проявам в системі державної служби України (організаційно–правовий аспект) : дис. кандидата наук з держ. упр. : 25.00.03 / Прохоренко Олексій Якимович. – К., 2004. – 206 с.
25. Сташис В. Проблеми боротьби з організованою злочинністю і корупцією в Україні // Вісник Академії правових наук України. Вип.2. – Х., 2001. –– С. 163 – 168.
26. Темнов Е.И. Коррупция. Происхождение современного понятия // Актуальные проблемы теории и практики борьбы с организованной преступностью в России. – М., 1994. – С. 14 – 24.
27. Терещук О.В. Адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення. Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Одес. нац. юрид. Акад. – Одесса, 2000. – С.11.
28. Швец Е.В. Некоторые аспекты международно-правового сотрудничества государств – членов Совета Европы в области борьбы с коррупцией // Журнал российского права. – 2000. - №7. – С. 65.
29. Юридичний словник-довідник. К.: 1996. – с. 308.
30. Якою мірою в кожній з наведених сфер поширена корупція? Соціологічне опитування [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua

ДОДАТКИ

Додаток А

 

Додаток Б

 

Додаток В
  

Додаток Г
 

Додаток Д

 

Додаток Е
 

Додаток Ж
 

Додаток К
Перелік основних  антикорупційних нормативно-правових актів

Закон України "Про засади запобігання та протидії корупціїї”.

Закон України "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень”.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення”.

Закон України від 23 грудня 2009 року № 1787-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції”

Закон України "Про державну службу” (особливо стаття 13 – фінансовий контроль, зокрема, подання державними службовцями відомостей про доходи, зобов’язання фінансового характеру щодо себе та членів своєї сім’ї, підпункт 7 статті 30 щодо подання неправильної інформації при декларуванні доходів державним службовцем).

Закон України "Про боротьбу з корупцією”.

Закон України від 10.03.2010 № 1962-VІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції”

Указ Президента України від 19.11.01 № 1098 "Про обов’язкову спеціальну перевірку відомостей, що подають кандидати на зайняття посад державних службовців".

Указ Президента України від 06.02.03 № 84 "Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”.

Указ Президента України від 09.02.04 № 175 "Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції”.

Указ Президента України від 18.11.05 № 1615/2005 "Про першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції”.

Указ Президента України від 20.02.06 № 140 "Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні”.

Указ Президента України від 11.09.06 № 742/2006 "Про Концепцію подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності”.

Указ Президента України від 01.02.08 № 80/2008 "Про деякі заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної антикорупційної політики”.

Указ Президента України 17.04.08 № 370 "Про Міжвідомчу робочу групу з питань протидії корупції”. Основними завданнями Міжвідомчої робочої групи є підготовка пропозицій щодо вдосконалення взаємодії органів прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Головного управління державної служби України, Міністерства юстиції України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади у питаннях протидії та запобігання корупції.

Указ Президента України від 05.05.08 № 414 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 квітня 2008 року "Про заходи щодо реалізації національної антикорупційної стратегії та інституційного забезпечення цілісної антикорупційної політики”.

Указ Президента України від 27.11.2008 № 1101 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2008 року "Про стан протидії корупції”.

Указ Президента України від 27.10.2009 № 870 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони Уркаїни від 11 вересня 2009 року "Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції".

Указ Президента України від 26.02.2010 № 275/2010 "Про утворення Національного антикорупційного комітету”

Постанова Кабінету Міністрів України від 11.08.95 № 641 "Про застосування статті 13 Закону України "Про державну службу”.

Постанова Кабінету Міністрів України від 03.08.98 № 1220 "Про стан виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади актів законодавства про державну службу та боротьбу з корупцією”. Пунктом 22 затвердженої цією постановою Програми передбачено створення (визначення) в межах штатної чисельності органів виконавчої влади структурних підрозділів (працівників) з питань запобігання корупційним і злочинним проявам.

Постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950 "Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування”

Постанова Кабінету Міністрів України від 02.06.03 № 828 "Про заходи щодо підвищення кваліфікації працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань боротьби з корупцією”.

Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.04 № 746 "Про Програму розвитку державної служби на 2005-2010 роки”.

Постанова Кабінету Міністрів України від 15.11.2006 № 1624 "Про затведження Порядку проведення спеціальної перевірки відомостей, що подаються кандидатами на зайняття посад".

Постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.06 № 1673 "Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів”.

Постанова Кабінету Міністрів України від 20.12.06 № 1767 "Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007 – 2009 роки”.

Постанова Кабінету Міністрів України від 04.06.2008 № 532 "Деякі питання реалізації державної антикорупційної політики".

Постанова Кабінету Міністрів України від 24.04.2006 № 410 "Про затвердження Положення про Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики".

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 416 "Деякі питання Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики".

Постанова Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 1057 "Питання реалізації державної антикорупційної політики".

Постанова КМУ від 26.11.2009 № 1302 "Про додаткові заходи щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики” (Положення про громадську раду).

Постанова КМУ від 08.12.2009 № 1315 "Про затвердження Порядку накопичення та оприлюднення інформації про юридичних осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення”.

Постанова КМУ від 08.12.2009 № 1335 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України”.

Постанова КМУ від 08.12.2009 № 1336 "Про затвердження Порядку інформування громадськості про результати роботи у сфері протидії корупції”.

Постанова КМУ від 08.12.2009 № 1337 "Про затвердження Порядку передачі подарунків, отриманих під час проведення офіційних заходів”.

Постанова КМУ від 08.12.2009 № 1338 "Про заходи щодо посилення протидії корупції”.

Постанова КМУ від 08.12.2009 № 1346 "Про затвердження методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів”.

Постанова Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. № 1419 " Питання інформування про результати роботи у сфері запобігання та протидії корупції”.

Постанова Кабінету Міністрів від 8 грудня 2009 р. № 1422 "Питання запобігання та протидії корупції в органах виконавчої влади”.

Постанова Кабінету Міністрів України від 08.12.2009 № 1432 "Деякі питання організації проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування”.

Постанова Кабінету Міністрів України від 15.09.2010 № 849 Питання забезпечення реалізації статті 19 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції”.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.04 № 383-р "Про затвердження плану заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією, на 2004 рік”.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.08.07 № 657-р "Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності” на період до 2010 року”.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1013-р "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.08.2007 № 657".

Розпорядження від 16.12.2009 № 1686-р Про затвердження плану заходів з проведення роз'яснювальної роботи з питань застосування основних норм Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції".

Розпорядження від 03.02.2010 № 192-р "Про доповнення плану заходів щодо реалізації Концепції подолання корупції в Україні На шляху до доброчесності” та державної антикорупційної політики на період до 2011 року”.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.12.2009 № 1688-р Про схвалення засад антикорупційної політики.

Наказ Міністерства фінансів України від 09.04.01 № 175 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо заповнення державними службовцями та особами, уповноваженими на виконання функцій держави, "Декларації про доходи…”

Наказ Головдержслужби від 23.10.00 №58 "Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця

Наказ Головдержслужби від 26.12.07 № 337 "Методичні рекомендації з питань запобігання та протидії корупції”.


Наказ Міністерства юстиції від 23 червня 2010 року № 1380/5 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо проведення експертизи проектів нормативно-правових актів на наявність корупціогенних норм».

на початок статті.