Міністерство освіти та науки України
МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
Київське територіальне відділення МАН
Історико-географічне відділення 
Секція: правознавство


Запровадження європейських стандартів щодо протидії корупції в українському суспільстві

Роботу виконала:
Ткаченко Ольга Іванівна
учениця 11 класу
Ревнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Науковий керівник:
Білощицька Валентина Іванівна
учитель історії,
вчитель-методист

Ревне 2011

ЗМІСТ


Вступ………………………………………………………………………………….........3
Основна частина
Розділ 1. Історія виникнення корупції та загальна характеристика досліджень..………………………………………………………………………………..5
Розділ 2. Корупція як негативне суспільне явище …………………….…………...........9
Розділ 3. Законодавство України щодо корупції та відповідність його європейським стандартам………………………………………………………………………………..14
Розділ 4. Особливості протидії корупції в країнах Європейського Союзу…………..21
Розділ 5. Досвід Грузії в боротьбі з корупцією………………………………………..27
Висновоки………………………………………………………………………………...31
Література………………………………………………………………………………...34
Додатки…………………………………………………………………………………...37

ВСТУП

Корупція є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності. Це повною мірою стосується України, високий рівень корумпованості якої визнано вітчизняними та зарубіжними аналітиками, відповідними міжнародними інституціями.
Корупційні прояви у будь-якому суспільстві являють собою небезпечний механізм, який підпорядковує собі всі сфери життєдіяльності суспільства. За таких умов не може нормально функціонувати жодна із сфер суспільства: ні політична, ні правова, ні економічна. З огляду на слабкі демократичні традиції, недосконалість національного законодавства, неефективну діяльність владних інститутів та недостатній рівень політико-правової культури суспільства перехідного періоду проблема корупційних проявів набула особливої гостроти.
Корумпованість українського суспільства – одна з перешкод на шляху інтеграції України у європейський простір. Корупція є однією з найактуальніших соціально – політичних проблем сучасності, вона не лише негативно впливає на темпи розвитку економіки держави, але й на систему державного управління та суспільні відносини в цілому.
Актуальність дослідження. Корупція загрожує національній безпеці, реально протистоїть конституційному і суспільному ладу, є однією з причин зростання в Україні "тіньової” економіки, проникає у владні інституції, залучаючи у свої ряди окремих політичних і громадських діячів. Корумповані відносини все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються у норму поведінки. Саме тому на сучасному етапі розвитку Української держави особливого значення набувають наукові дослідження проблем протидії корупції.
Особливості корупційних процесів та антикорупційної діяльності в Україні - це цілий комплекс питань, які потребують свого дослідження. Відповідь на них дасть змогу визначити закономірності розвитку корупційних процесів, їх тенденції, недоліки антикорупційного законодавства, основні проблеми, які виникають у його застосуванні, інші причини неефективної антикорупційної діяльності.
Предмет дослідження: зарубіжний досвід протидії корупції, законодавство України щодо протидії корупції.
Об’єкт дослідження: публікації науковців з даної проблеми, офіційні статистичні дані, законодавчі акти.
Методи дослідження. При здійсненні аналізу поняття корупції, причин даного явища, використовувався діалектичний метод. Основні висновки та положення дослідження обґрунтовані за допомогою методу системного аналізу національного законодавства, а також міжнародно-правових документів. Порівняльно-правовий метод слугував вивченню норм права, спрямованих на запобігання поширення корупції в зарубіжних країнах. За допомогою статистичного методу проводилась обробка матеріалів, котрі характеризують масштаби корупції.
Мета дослідження полягає в тому, щоб досліджуючи українське законодавство, використовуючи наукові праці, співставляючи різні точки зору юристів, розкрити особливості корупції в Україні, розглянути досвід зарубіжних країн щодо потидії корупції в контексті використання в Украні.
Завдання дослідження:
- познайомитись з науковими розробками з вказаної проблеми;
- розглянути досвід протидії корупційним проявам в зарубіжних країнах;
- проаналізувати деякі законодавчі акти в Україні в галузі боротьби з корупцією в контексті європейського закондавства.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що зроблена спроба аналізу ряду законодавчих актів України в порівнянні з міжнародними актами та розглянуто досвід протидії корупції в деяких європейських країнах та в Грузії.
Практичне значення роботи: положення, висновки дослідження закладають основу для подальшого поглибленого теоретичного вивчення явища корупції та шляхів протидії йому й можуть бути використані в подальшому як основа нових наукових досліджень, в навчальному процесі – при підготовці лекційних матеріалів, публічних виступів.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ КОРУПЦІЇ ТА т ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Корупція існувала у суспільстві з моменту виникнення держави, а отже й з часів утворення державного апарату управління суспільством. Про це свідчать пам’ятки культури (Старий Завіт, Коран), висловлювання відомих мислителів, історичні факти.
З ХV століття в литовсько-українському праві серед видів злочинів як окремі виділяються посадові: хабар, розтрати, казнокрадство. В ХVІ – ХХ століттях судді копних судів давали присягу, що не будуть «лихоїмствувати».
У Московії перше законодавче обмеження корупційних дій належить Іванові III. А Іван Грозний увів страту як покарання за надмірність у хабарах.
Велася протидія корупції й за часів Петра І. Протягом усього царювання Романових корупція була чималою статтею доходу державних службовців та сановників.
В свій час прозивним стало слово «панама». Французька компанія, що будувала Панамський канал, щоб приховати своє важке фінансове становище, підкупила велику групу депутатів та міністрів.
Декрет Ради Народних Комісарів від 8 травня 1918 р. "Про хабарництво”став першим у Радянській Росії правовим актом, що передбачав кримінальну відповідальність за хабарництво.
До 80-х рр. минулого століття радянська влада не визнавала слово „корупція”. Замість нього використовувалися терміни „хабарництво”, „зловживання службовим становищем”, і т. ін. Заперечуючи термін, заперечувалося і саме явище, чим прирікалися на невдачу як аналіз цього явища, так і будь – яка боротьба з ним. Як причини хабарництва називалися недоліки в роботі партійних, профспілкових та державних органів, насамперед, у галузі виховання трудящих.
У 1992 році в Італії проводилася операція „Чисті руки” в результаті якої під слідством опинилося двадцять тисяч осіб, було заарештовано 2600 осіб в т.ч. два колишніх прем’єр-міністри, депутати парламенту.
Як бачимо, корупція має давню історію і вона притаманна всім державам світу.
Термін „корупція” походить від латинського „corruptіo”, що тлумачиться як „підкуп, продажність громадських та політичних діячів, посадових осіб” [25, 163]. Корумпованість [лат. corrumpere] означає підкуповування кого-небудь грошима або іншими матеріальними благами.
У римському праві визначення „corrumpere” трактувалося як ушкоджувати, ламати, руйнувати, підкуповувати та означало протиправні дії у судовій практиці, зокрема, перешкоджання нормальному ходу судового процесу або процесу управління справами суспільства [26, 14].
Автори вітчизняного юридичного словника-довідника пропонують розглядати корупцію як одну з форм зловживання владою, пов’язаною з підкупом посадових осіб [29, 308].
Звертаючись до юридичної літератури, слід значити, що правова наука поки не має у своєму розпорядженні загальновизнаного визначення поняття „корупція”. Так, В.І.Попов визначає корупцію як сукупність різноманітних діянь (дій чи бездіяльності), що виражаються в незаконному одержанні майна, послуг або пільг особою, уповноваженою на здійснення державних функцій, у незаконному наданні їй майна, послуг або пільг, а також у посередництві чи підбурюванні до названих дій з боку зацікавленої особи [21, 11].
М.І.Мельник вважає, що корупція це не правове, а соціологічно-кримінологічне поняття: „... у загальному вигляді корупцію можна визначити як соціальне явище, яке охоплює всю сукупність корупційних діянь, пов’язаних з неправомірним використанням особами, уповноваженими на виконання функцій держави, наданої їм влади, посадових повноважень, відповідних можливостей з метою задоволення особистих інтересів третіх осіб, а також інших корупційних правопорушень, які створюють умови для вчинення корупційних діянь чи є приховуванням їх або потуранням їх” [17, 84].
Одним з вдалих, видається визначення корупції, запропоноване О.В.Терещуком. Так, під корупцією він розуміє діяльність особи, уповноваженої на виконання державних функцій чи прирівняної до неї особи, спрямовану на протиправне використання наданих їй повноважень або свого посадового становища та пов'язаних з ними можливостей для незаконного одержання від фізичних і юридичних осіб матеріальних благ, послуг, пільг, переваг або іншої вигоди матеріального чи нематеріального характеру, а також підкуп зазначених осіб фізичними і юридичними особами [27, 11] .
Велика кількість визначень даного поняття пояснюється тим, що корупція в її широкому розумінні – це скоріше синтезоване соціальне і кримінологічне поняття, ніж правове.
Різні аспекти проблеми протидії корупції були предметом досліджень таких вітчизняних науковців, як Аркуша Л.І., Дудоров О.О., Закалюк А.П., Камлик М.І., Коржанський М.Й., Мельник М.І., Невмержицький Є.В., Редька А.І., Туркевич І.К., Хавронюк М.І., Шакун В.І., Шалгунова С.А. та інші.
Перекладів іншомовних джерел з питань протидії корупційним проявам в зарубіжних країнах недостатньо. Велику кількість наукових розробок у цій сфері зробили сучасні російські вчені. Серед них варті уваги праці А. В. Куракіна, С. Л. Сібірякова. Ці автори підкреслюють, що осмислення досвіду протидії корупційним проявам у зарубіжних країнах є вкрай необхідним з урахуванням намагання удосконалити, у тому числі й на законодавчому рівні, систему протидії корупційним проявам у Російській Федерації.
У цьому контексті актуальними для досвіду України є праці сучасних українських науковців І. І. Зозулі, А. І. Комарової, В. А. Кулікова,О. Я. Прохоренка та інших, у яких тією чи іншою мірою розглядаються питання протидії корупційним проявам у системі державного управління на досвіді інших країн.
Серед зарубіжних авторів, які займалися проблемами протидії корупції варто виділити Р. Андерсона, Ф. Вільямса, С. Беркмана, Д. Лойда, Роберта С. Лейкена, К. Мішель, Дж. Пікареллі. Зазначені автори присвятили свої дослідження різним аспектам організації протидії корупційним проявам в органах державної влади.
Крім того у багатьох працях іноземних дослідників вивчаються питання протидії корупційним проявам із задіянням у процесі протидії громадських організацій. Серед них роботи П. Н. Грабовського, Р. Кларка, які вважають, що громадський контроль за корупційними проявами є досить ефективним.
В ряді дослідженнь висвітлюються питання протидії корупції в окремих країнах: в Німеччині (Мельник М.І.), в США ( Решетніков Ф.М.)
Таким чином, аналіз іноземного досвіду з організації та здійснення протидії корупційним проявам може бути дуже корисним для дослідження сутності й змістовних характеристик такої протидії.

РОЗДІЛ 2.  КОРУПЦІЯ ЯК НЕГАТИВНЕ СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Корцпція є однією з найважливіших соціальних проблем сучасності. Нинішній стан корупції в Україні багато у чому зумовлений перехідним етапом, який і в інших країнах, що перебували в подібній ситуації, супроводжувався зростанням корупційних проявів. На думку американського соціолога Р. Мертона, подекуди протиправне діяння є нормальною реакцією людей на ненормальні умови існування [1]. Мається на увазі, що інколи сама держава і соціальна система спонукають громадян до скоєння протиправних вчинків. Серед таких причин можна виокремити наступні:
- низька заробітна плата службовців, які виконують покладені на них обов’язки;
- вкрай забюрократизована система прийняття рішень чи процедур вирішення справи;
- вкорінені в масовій свідомості стереотипи не безкоштовного отримання тих чи інших послуг і підтримання на суспільному рівні думки про те, що за все необхідно платити;
- низька загальна культура посадовців та слабка обізнаність громадян зі своїми правами;
- закритість державних органів від впливу громадськості, відсутність реальних механізмів контролю за їх діяльністю;
- існування економічних пільг, обумовлених урядовими рішеннями.
Корупція набула в державі системного характеру, створює реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку України. На міжнародному рівні Україна має репутацію достатньо корумпованої країни. Згідно з даними організації Transparency International, „індекс сприйняття корупції” в Україні у 2005 році становив 2,6, у 2004 – 2,2, у 2003 – 2,3, 2002 році – 2,4 (виходячи з методології дослідження, до країн з небезпечним рівнем корупції належать ті країни, де значення індексу є меншим 3,0). У рейтингу рівня корупції в 2004 році Україна посіла 102-е місце, у 2005 році – 107 (із 133), у 2008 - опинилася на 134 із 180 у рейтингу поширення корупції у світі. (Додаток. Рейтинг країни за рівнем сприйняття корупції за результатами дослідження міжнародної організації Transparency International ) За рік показник корупції в країні погіршився на 2 пункти. Про це йдеться у щорічному звіті міжнародної антикорупційної організації „Transparency International”.
З колишніх радянських республік нижчий індекс (і, як наслідок, вищий рівень корупції, на думку експертів і опитаних респондентів всередині країни і за її межами) мають Казахстан (2,2), Росія (2,1), Таджикистан, Білорусь (2,0), Азербайджан (1,9), Узбекистан, Туркменістан і Киргизстан (1,8).
Проте, кращий ніж Україна результат мають Молдова і Вірменія (2,9), Болгарія (3,6), Румунія (3,8), Грузія (3,9), Польща, Литва і Туреччина (4,6), Словаччина і Латвія (5,0), Угорщина (5,1) і Чехія (5,2). Примітно, що Грузія, яка у 2006 році ділила з Україною 99-е місце у рейтинзі (з показником 2,8), продемонструвала значні успіхи у подоланні корупції і істотно підвищила свій рейтинг - до 3,9, попавши до переліку країн, відзначених „Transparency International” як такі, що значно поліпшили свої результати. [2].
Незважаючи на вжиті останнім часом організаційно-правові заходи щодо протидії корупції, її масштаби поки що залишаються значними. Проведення різних досліджень рівня корупції свідчить, що у свідомості громадян закріпилось уявлення про широке поширення корупції в усіх владних структурах та на всіх управлінських рівнях.
Згідно з результатами соціологічних опитувань Центру Разумкова, населення оцінює рівень корупції в державі як масштабне явище. Більшість опитаних дотримується такої точки зору: „хабарі беруть, використовуючи службове становище, майже всі” – так вважають 12% опитаних; „багато хто” – 49%; „дехто” – 29%. Тільки 2% респондентів вважають, що „майже ніхто в країні не бере хабарів”.
Якщо говорити про різні сфери суспільного життя, то найбільше корупція поширена, як вважають опитані, в державній владі, судовій системі, політичних партіях, правоохоронних органах, органах прокуратури, медицині, вищій освіті, економічній сфері, місцевому самоврядуванні (Додаток. Якою мірою в кожній з наведених сфер поширена корупція).
Навіть для реалізації своїх законних прав громадяни України повинні вдаватися до корупційних дій, давати хабара. За даними іншого соціологічного опитування Центру Разумкова, 60,5% респондентів знають про випадки, коли давали хабара для ухвалення законного рішення. 47,5% опитаних знають про випадки хабарництва для ухвалення незаконного рішення [30].
Про масштаби корупції свідчить і те, що за різними оцінками, до 6,5% від своїх середньорічних доходів підприємці в Україні витрачають на хабарі посадовим особам. Експерти Світового банку оцінюють річну суму хабарів в Україні на рівні двомісячного торгового обороту країни. Корупція провокує масову «тінізацію» економіки України. Відповідно до офіційних заяв керівництва держави, частка тіньової економіки в Україні фактично зрівнялася з офіційною і складає 45-60%. За даними Фонду «Інтелектуальна перспектива» і Центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, що провели опитування громадян України за темою тіньової зайнятості населення, 45% опитаних працюють у „тіні”. За підрахунками фахівців, сукупний тіньовий капітал українських громадян складає приблизно $40 млрд. Загалом, корупція підриває економічні основи держави.
Офіційна статистика веде облік корупційних правопорушень, визнаних такими згідно із Законом України „Про боротьбу з корупцією” . Як зазначається в „Концепції подолання корупції”, загалом за рік складається від трьох до п'яти тисяч адміністративних протоколів про корупційні правопорушення, вчинені переважно особами, які займають посади державних службовців шостої - сьомої категорій. Таким чином, статистичні дані не дають об'єктивного уявлення про поширення та масштаби корупції.
До найпоширеніших корупційних діянь належить хабарництво. За даними статистики, протягом останніх трьох років правоохоронними органами щороку реєструється близько 3 тисяч фактів хабарництва. В той же час у 2005 році за хабарництво притягнуто до відповідальності лише 398 осіб [11].
Корупція притаманна всім країнам світу. Проте в Україні вона поширена в усіх сферах. Проявами корупції в повсякденному житті є хабарництво, здирництво, протекціонізм, кумівство, обман, розтрата бюджетних коштів, зловживання владою тощо.
Серед факторів, які заважають боротьбі з корупцією, громадяни називають найбільше: депутатську недоторканість (40,5 %), корумпованість вищого керівництва держави (39,9%), відсутність політичної волі вищого керівництва (26,0%), слабкість покарання за корупційні дії (22,2%) та інші. (Додаток. Що найбільшою мірою заважає боротьбі з політичною корупцією в Україні (динаміка, 2008-2009).
Вплив корупції на українське суспільство і державу має системний характер, зокрема йдеться про соціальні, економічні, владні, політичні та міжнародні аспекти цього впливу.
Корупція негативно впливає на міжнародний імідж України. Так, за даними експертного опитування, проведеного Центром Разумкова, близько 80% закордонних експертів у якості негативного фактору вказали на корумпованість влади.
Якими б особливостями не визначалась природа корупції як суспільного явища, боротьба з ним і методи його усунення в основному збігаються у більшості країн світу. Вони передбачають:
* Підконтрольність державних чиновників і державних інститутів громадськості і парламенту;
* Відкритість і прозорість прийняття рішень усіх рівнів;
* Свободу слова;
* Свободу засобів масової інформації;можливість громадського контролю за прийняттям найважливіших рішень;
* Незалежність судової влади;
* Збалансованість гілок влади;
* Демократизація всіх сфер суспільного життя.
В умовах масштабної корупції акцент має бути зроблений саме на боротьбі з причинами, а не разових акціях щодо припинення конкретних проявів. Тому робота правоохоронних відомств хоча і є важливим компонентом, але має на меті, перш за все, вирішення локальних завдань щодо виявлення та безпосереднього притягнення до відповідальності осіб, які скоїли корупційні діяння, забезпечивши при цьому реалізацію принципу невідворотності покарання незалежно від посади корупціонера.
Як приклад позитивної протидії корупції, можна навести запровадження зовнішнього незалежного оцінювання під час вступної кампанії до ВНЗ. Результати „Загальнонаціонального дослідження стану корупції у вищій сфері”, яке було проведено в рамках проекту „Сприяння активної участі громадян у протидії корупції „Гідна Україна” у 2007 -2008 рр. свідчать про зниження корупції серед тих, хто вступив до ВНЗ (з 13% у 2007 р. до 5% у 2008 р.) та серед студентів першого курсу (відповідно 19% та 5%).
Порівнюючи сьогоднішню Україну і розвинуті європейські країни, що володіють багатовіковими демократичними традиціями, необхідно враховувати, що ми намагаємося зіставляти соціальні організми, що перебувають на різних стадіях розвитку демократії і ринкових інститутів. Традиція послідовного (і далеко не завжди успішного) обмеження корупції нараховує в „західних демократіях” лише 20-30 років, тоді як період демократичного розвитку цих країн на порядок перевищує вказані терміни.
Як свідчить міжнародний досвід, боротьба з корупцією досягає успіху лише за умови її комплексного характеру, наявності чітких пріоритетів, коли вона охоплює якнайбільше сфер життєдіяльності держави, ведеться постійно та перебуває в центрі уваги і влади, і громадськості.

РОЗДІЛ 3. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО БОРОТЬБУ З КОРУПЦІЄЮ ТА ВІДПОВІДНІСТЬ ЙОГО ЄВРОПЕЙСЬКИМ СТАНДАРТАМ

У 1995 році Верховна Рада прийняла Закон «Про боротьбу з корупцією». Відтоді зміни до цього базового антикорупційного закону вносилися одинадцять разів. Для боротьби з корупцією було видано понад 75 законодавчих актів, зокрема 12 законів і 12 постанов Кабінету Міністрів України [5].  
У Законі України „Про боротьбу з корупцією” наводиться наступне визначення: „Під корупцією розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг” [5].
Концепція подолання корупції в Україні „На шляху до доброчесності” (2006 року) визначає корупцію як суспільне явище, дає характерні риси корупції, визначає основні корупційні ризики, звертає увагу на посилення ролі громадянського суспільства та засобів масової інформації у виявленні та запобіганні корупції і визначає напрямки реформування закодавства щодо запобігання корупції.
З огляду на стратегічний політичний вибір України орієнтиром при формуванні українського правового поля боротьби з корупцією може бути Конвенція ООН проти корупці [9]. Зазначена Конвенція містить 71 статтю та визначає ключові засади здійснення державами-учасницями політики у сфері запобігання та протидії корупції, а саме: запровадження органу із запобігання та протидії корупції (стаття 6), оптимізацію функціонування публічного та приватного сектору (статті 7 та 12), запровадження кодексів поведінки державних посадових осіб (стаття 8), забезпечення доступу громадськості до процесів протидії корупції (стаття 13), впорядкування сфери державних закупівель й управління державними фінансами (стаття 9) та інше.
Слід звернути увагу на те, що в даний час у ряді країн вживаються ефективні заходи, як нормотворчого, так і організаційного характеру, щодо приведення національного законодавства країни у відповідність до вимог Конвенції ООН проти корупції. Для прикладу, можна навести оновлену „антикорупційну” законодавчу базу Російської Федерації, а саме: Федеральний Закон „Про протидію корупції”, Федеральний Закон „Про внесення змін у деякі законодавчі акти Російської Федерації у зв’язку з ратифікацією Конвенції ООН проти корупції та Конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією у контексті кримінального права” та ін..
Що стосується нашої країни, слід зазначити, що з моменту підписання Україною Конвенції ООН проти корупції (Україна ратифікувала цей міжнародний акт Законом України „Про ратифікацію Конвенції ООН проти корупції” від 18 жовтня 2006 року) імплементація її положень в національне законодавство стало одним із пріоритетних завдань сьогодення.
Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ратифікована у 2006 році), формулює норми про тринадцять корупційних злочинів: активний підкуп національних державних посадових осіб (ст. 2), пасивний підкуп національних державних посадових осіб (ст.3), підкуп членів національних державних зборів (ст.4), підкуп іноземних державних посадових осіб (ст.5), підкуп членів іноземних державних зборів (ст.6), активний підкуп в приватному секторі (ст.7), пасивний підкуп в приватному секторі (ст.8), підкуп посадових осіб міжнародних організацій (ст.9), підкуп членів міжнародних парламентських зборів (ст.10), підкуп суддів і посадових осіб міжнародних судів (ст.11), використання службового становища в корисливих цілях (ст.12), відмивання прибутків від злочинів, пов’язаних з корупцією (ст.13), злочин, що стосується операцій з рахунками (ст.14) [12].
Дещо оригінальним для українського законодавства є зміст норми, сформульованої в ст.18 Конвенції, про відповідальність юридичних осіб в зв’язку з вчиненням карних корупційних злочинів. Водночас, у Конвенції зазначено, що відповідальність юридичної особи не виключає можливість карного переслідування фізичних осіб, які вчинили зазначені вище злочини, брали в них участь або підбурювали до їх вчинення.
Отже, з метою приведення законодавства України у відповідність до вимог згаданих Конвенції ООН проти корупці та Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, розроблено „антикорупційний” пакет законопроектів, які Верховна Рада прийняла у 2009 році. Слід зауважити, що ряд положень Кримінальної Конвенції діють в Кримінальному кодексі Україні.
В червні 2009 року Верховна Рада прйняла пакет антикорупційних законів, до якого увійшли: Закон України „Про засади запобігання та протидії корупції”; Закон України „Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень”; Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення”.
Закони передбачають не лише посилення відповідальності за корупційні правопорушення, а й визначають превентивні методи боротьби з цим явищем. Визначення термінів конфлікт інтересів, корупція, корупційні правопорушення, подарунок, благо, близькі родичі, чітке розмежування кримінальної та адміністративної відповідальності за корупцію усувають недоліки попереднього законодавства, коли надто широке тлумачення норм закону призводило до уникнення відповідальності за корупційні діяння.
Так, Закон визначає, що корупція - це використання особою наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей [22]. Корупційне правопорушення трактується як умисне діяння, що містить ознаки корупції, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.
Суттєво розширено коло суб'єктів відповідальності за такі правопорушення: від Президента України до посадових осіб, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Новаціями прийнятих законів є встановлення відповідальності юридичних осіб за корупцію та визначення порядку притягнення їх до відповідальності, встановлення антикорупційних обмежень на державній службі, запровадження спеціальної перевірки при вступі на службу, встановлення заборони отримувати подарунки, пов'язані із службою, декларування майнового стану державних службовців та їх близьких родичів, запровадження антикорупційної експертизи тощо.
Закони в цілому відповідають антикорупційним європейським стандартам і спрямовані на виконання Україною міжнародних зобов'язань у сфері протидії корупції.
При порівнянні Закону України „Про боротьбу з корупцією” 1995 року та Закону України „Про засади запобігання та протидії корупції” 2009 року одразу помітно, що вони суттєво відрізняються своєю ідеологією. Якщо попередній Закон був спрямований в основному на здійснення заходів репресивного характеру (встановлення відповідальності за порушення вимог Закону), то Закон України „Про засади запобігання та протидії корупції” зосереджено на механізмах, спрямованих на запобігання виникненню корупції. Причому, дія елементів запобігання корупції починається ще на стадії добору публічних службовців, і супроводжує його не лише протягом перебування на ній, а й після звільнення зі служби.
З урахуванням того, що на сьогодні однією з причин поширення корупції в державі є толерантне ставлення громадян до цього ганебного явища, ще одним важливим механізмом запобігання корупції, що знайшов своє місце в Законі, є залучення громадськості до участі у запобіганні та протидії корупції та інформування населення щодо результатів реалізації державної антикорупційної політики.
Згідно Закону антикорупційну діяльность забезпечуватиме спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики, який відповідатиме, зокрема за: формування державної антикорупційної політики; реалізацію антикорупційної стратегії; координацію діяльності центральних органів виконавчої влади з цих питань; проведення антикорупційної експертизи.
Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення” доповнює Кримінальний кодекс новим розділом щодо корупційних злочинів у приватному секторі. Такий підхід відповідає міжнародним стандартам. Кримінальна конвенція Ради Європи проти корупції (статті 7 та 8), Конвенція ООН проти корупції (статті 12. 21) вимагають від держав визнати злочинною корупцію у приватній сфері. Дане положення законодавчо закріплене у США, Великобританії, Франції, Фінляндії, Ісландії, Люксембурзі, Нідерландах, Словенії, Латвії, Польщі.
Зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають: окреслення кола корупційних правопорушень відповідно до Закону України „Про засади запобігання та протидії корупції” (зокрема, одержання подарунка, порушення вимог щодо декларування особистих інтересів тощо); чітке розмежування кримінальної та адміністративної відповідальності за корупцію.
Таким чином, положеннями Закону пропонується визначити, що одержання хабара (незаконне одержання благ), а так само дача хабара (підкуп), вважатимуться адміністративними правопорушеннями, якщо їх сума не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні, це 1512 грн.). Якщо ж, сума хабара перевищуватиме п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то такі діяння вважатимуться злочином.
Як бачимо, положення Закону „Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення” ґрунтуються на нормах Конвенції ООН проти корупції, Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції.
Терміни набуття чинності вище вказаних законів переносилися двічі: спочатку на 1 квітня 2010 року, потім на 1 січня 2011 року, а 21 грудня 2010 року Верховна Рада визнала ці закони такими, що втратили чинність. Натомість на розгляд в Парламенту було винесено законопроект, запропонований Президентом України В.Януковичем „Про засади запобігання корупції в Україні” № 7487 (прийнятий першому читанні 23.12.2010 року). Даний законопроект пропонує ділити хабарі на категорії, в залежності від їх розміру: хабар, хабар у значних розмірах, хабар у великих розмірах і хабар в особливо великих розмірах. Крім того, чиновникам заборонено приймати подарунки від своїх підлеглих, фізичних і юридичних осіб [23].
Законопроект В.Ф.Януковича не в повній мірі виконує вимоги GRECO: криміналізацію відповідальності за корупцію. Корупцію, що завдала скільки-небудь значного збитку державі, в Європі карають тюремними термінами. Проте відповідно до законопроекту №7487 за однакові діяння - за отримання або пропозицію хабара розміром до 100 неоподатковуваних прожиткових мінімумів, на розсуд суду, може настати як кримінальна, так і адміністративна відповідальність. 100 мінімумів - це нині близько 45 тисяч гривень. Таким чином суд, на якому буде доведено хабар розміром до 45 тисяч гривень, може цілком законно засудити злочинця до адміністративного штрафу (1700 гривень).
Крім ряду плюсів, які існують в законопроекті Президента, існують і недоліки, головний з яких полягає в тому, що законопроект не містить положень про санкції за вчинення корупційних дій юридичними особами. Відповідно до законопроекту Януковича антикорупційну стратегію відтепер розробляє безпосередньо Президент України, а виконання буде координувати Національний антикорупційний комітет при ньому або аналог цього органу. Ще 26 лютого 2010 року Указом Президента було створено Національний антикорупційний комітет.
Представники GRECO та інших міжнародних організацій однозначно називають подальше відтермінування запровадження антикорупційного законодавства хибним у нинішній українській ситуації. Вони кажуть, що нескінченними спробами відредагувати антикорупційну стратегію, „Україна намагається вдосконалити тюнінг того авта, яке ще не створила”. Як відзначає об`єднання „ТОРО” (є Контактною групою в Україні Transparency International – глобальної антикорупційної неурядової організації), „У державі, яка замикає всі можливі рейтинги корумпованості, ця боротьба закінчилася, практично так і не почавшись”.
На думку „ТОРО”, найгіршим у цій ситуації є фактична втрата Україною власної репутації в міжнародних антикорупційних колах. Адже, відмінивши антикорупційні закони, Україна ще більше віддалилася від виконання своїх зобов`язань перед GRECO (група країн ради Європи проти корупції) і OECD (Організація економічного співробітництва і розвитку) – двох найавторитетніших міжнародних форумів, які безпосередньо займаються питаннями доброчесності. Членом цих організацій сьогодні є і Україна.

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ПРОТИДІЇЇ КОРУПЦІЇ  В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

У країнах Єропейського Союзу вдалося створити такі механізми, які дали змогу обмежити вплив корупції масштабами, що не становлять серйозної небезпеки для нормального функціонування державного апарату. До країн, яким вдалося створити ефективний механізм протидії корупці, можна віднести Фінляндію, Данію, Ісландію, Швецію, Нідерланди, Люксембург, Норвегію, Швейцарію, Велику Британію, Австрію, Ірландію, Німеччину та ін. Усі вони мають деякі особливості в організації антикорупційної діяльності, але спільними для них є зусилля щодо організації активної протидії корупційним проявам; створення відповідної правової бази; залучення до протидії корупційним проявам громадських організацій.
Більшість країн світу не передбачає у своєму національному законодавстві визначення поняття корупції. Проте науковці і практики цих країн не вважають це його істотним недоліком, оскільки корупція – це явище, яке складається з конкретних корупційних правопорушень, за які законом передбачено певну відповідальність.
Такий підхід є близьким до розуміння корупції міжнародними експертами Європейського Союзу, які визначають загальне поняття цього явища як зловживання державними службовцями політичною владою з метою збагачення і розглядають корупцію як чинник, що суперечить принциповим засадам ЄС, який грунтується на принципах демократії, солідарності країн, що входять до його складу.
В основу боротьби з корупцією в Німеччині покладено завдання знищення матеріальної, насамперед фінансової, бази злочинних угруповань. Це досягається двома шляхами: конфіскацією майна і створенням належної правової бази для унеможливлення відмивання "брудних" грошей. У свій час для банківських установ було встановлено обов'язок надавати правоохоронним органам інформацію про операції з грошима в розмірі більше 20 тис. німецьких марок за умови, що цю інформацію буде використано виключно для розслідування. Законом було закріплено правило: якщо громадянин робить внесок у банк у розмірі більше 50 тис. німецьких марок, він зобов'язаний пред'явити посвідчення особи.
Серед інших заходів треба виділити також намір запровадити в Німеччині реєстр корумпованих фірм. У цьому випадку Німеччина йде шляхом запровадження іноземного досвіду, зокрема ізраїльського, суть якого полягає в тому, що фірма, включена до такого реєстру, позбавляється права виконувати будь-які державні замовлення, стає об'єктом уваги з боку правоохоронних органів.
У Німеччині державний службовець несе повну особисту відповідальність за правомірність своїх дій з виконання службових обов’язків. Підвищені вимоги й обмеження, пов’язані з державною службою, компенсуються відповідним державним утриманням та іншими виплатами, гарантіями, що забезпечують стабільність робочого місця і просування по службі, а також гідний рівень життя.
Нормативною базою як виняток передбачається можливість отримання подарунка, вартість якого не перевищує 20 німецьких марок. Але і в такому випадку державний службовець має доповісти про це своєму керівникові.
У Німеччині для іншої роботи державного службовця, крім служби, потрібно попередній дозвіл вищої службової інстанції. Державні службовці, за законом, не можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю особисто через довірених осіб, у тому числі брати участь у діяльності правління, наглядової ради чи в іншому органі, товаристві або підприємстві будь-якої іншої правової форми [16,111].
До протидії корупції в Німеччині широко залучається громадськість.Так, відомство кримінальної поліції Саксонії запровадило прийом анонімних повідомлень громадян про економічні злочини. За чотирі місяці до спец розділу надійшло 184 повідомлення, карні справи були відкриті у 124 випадках, із яких 30% стосувалися корупції.
Великих успіхів в протидії корупції досягла Фінляндія. Важливу роль в цій країні відіграє рівень освіти нації. У XIX ст. було видано закон, який дає змогу одружуватися лише грамотним жінкам і чоловікам. Освіченими людьми набагато важче маніпулювати – вони можуть читати закони, вони бачать, як працює суспільство та як зважають на їхні інтереси. Нарешті, ще один аспект фінських традицій – „соціальний контроль”. Фіни – малочисельна нація, приховати від сусідів нечесні доходи дуже важко.
На цих традиціях заснована й політична структура суспільства. Влада у Фінляндії – це не щось далеке від народу. Тут реально працює принцип виборності місцевих адміністрацій. У Фінляндії є муніципалітети, населення яких становить лише 200 осіб, але вони мають самоврядування. Така система є запорукою легітимності влади [18, 82]. Цікавим є те, що для фінського законодавства не характерне використання терміна „боротьба”. Наголос робиться на попередженні злочину. За корупційні дії Кримінальний кодекс Фінляндії передбачає штраф або, в особливо небезпечних випадках, ув’язнення строком до 4 років.
Прикладом комплексної боротьби з корупцією є антикорупційна стратегія Нідерландів, яка включає такі процедурні та інвестиційні заходи, як:
- постійна звітність та гласність у питаннях виявлення корупції і обговорення наслідків – покарання за корупційні дії. Щорічно міністр внутрішніх справ доповідає парламенту про виявлені факти корупції та вжиті заходи щодо покарання осіб, причетних до корупції;
- розробка системи моніторингу можливих місць виникнення корупційних дій у державних та громадських організаціях і суворого контролю за діяльністю осіб, які там працюють;
- створення системи прав і обов’язків посадових осіб із визначенням міри відповідальності за порушення посадової етики та корупційні прояви;
- основною мірою покарання за корупційну дію є заборона працювати в державних організаціях та втрата всіх соціальних пільг, які надає державна служба, наприклад, пенсійного і соціального обслуговування;
- в усіх організаціях, зокрема у міністерствах, є служби внутрішньої безпеки, обов’язком яких є реєстрація та виявлення помилок чиновників, їх навмисних чи випадкових порушень діючих правил і відповідних наслідків таких порушень [10,186].
Ефективною є система організаційних і правових механізмів боротьби з корупцією в Італії, де у вирішенні цієї проблеми тісно взаємодіють громадські організації та державні установи. Парламент країни заснував спеціальну Генеральну Раду з боротьби з організованою злочинністю. Поряд з Генеральною Радою засновані окружні управління із боротьби з організованою злочинністю та мафією і окремо – Державне управління з боротьби з мафією.
До завдань цього колегіального органу входять: розробка стратегії боротьби з організованою злочинністю та визначення мети для кожного поліцейського формування окремо; раціоналізація ресурсів і коштів, виділених для організації боротьби з організованою злочинністю, а також періодична перевірка досягнутих результатів у їх зв’язку із встановленими напрямами діяльності та прийняття відповідних директив, спрямованих на усунення недоліків або неефективних дій. Причому вся ця діяльність є відкритою для політичних партій, об’єднань громадян, засобів масової інформації. Зазначений державний орган надає можливість участі у цій роботі інститутам соціального контролю.
Італійська судова система є найважливішою із трьох гілок влади у системі механізмів боротьби з корупцією. У Конституції Італії втілено політичне рішення про надання Верховній раді суддів виключних прав на заохочення та покарання суддів. Дійовим антикорупційним механізмом слід визнати також те, що судді, прокурори і слідчі вважаються членами однієї професії і регулярно міняються ролями. Кожна прокуратура є автономною. Кожний прокурор має такі самі гарантії незалежності, як і суддя.
У країні встановлено верховенство обов’язкового провадження в усіх справах. Нерозслідування злочину є злочином саме по собі. Усі ці заходи є досить ефективними в механізмі протидії корупції Італії. Приклад тому – суд над багатьма вищими посадовими особами Італії, у тому числі колишніми прем’єр – міністрами Андреотті, Краксі, Берлусконі.
У Франції свій досвід боротьби з корупцією. У 1993 р. тут була створена Центральна служба по боротьбі з корупцією. На неї покладені такі важливі функції, як централізація інформації, необхідної для попередження (виявлення) фактів активної та пасивної корупції, зловживання службовим становищем як з боку державних службовців, так і приватних осіб, хабарництва, дій у корисливих цілях, також надання допомоги судово – слідчим органам у випадках їх звернень про надання інформації, що свідчить про факти правопорушень. Центральна служба інформує Прокурора республіки для проведення розслідування.
Заслуговує на увагу всебічна регламентація відповідальності за хабарництво Кримінальним кодексом Франції. Під хабарництвом у законі розуміється незаконне одержання, вимагання податків, презентів, обіцянок чи будь – яких інших переваг для скоєння дій, що входять до повноважень службової особи. При цьому ці форми хабарництва караються однаково суворо: десятьма роками тюремного ув’язнення і штрафом до одного мільйона євро.
Для нас певний науковий і практичний інтерес представляє такий різновид хабарництва, як торгівля впливом. Французький кримінальний кодекс 1992 р. встановлює, що торгівля впливом має місце тоді, коли шляхом зловживання своїм службовим становищем публічна особа і, навіть, приватна особа добиваються одержання від державного органу влади посади, вигідних операцій або будь – якого іншого вигідного для хабародавця рішення [18,123].
Чинне законодавство Франції включає цілий ряд нормативних актів, спрямованих на протидію корупції, насамперед, пов’язаних із фінансовими зловживаннями. Так, у 1990 р. прийнято закон, згідно з яким кредитні установи мають особливо уважно ставитися до капіталів, походження яких пов’язане з організованою злочинністю. Йдеться про виявлення порушень, пов’язаних із фальсифікацією чеків та векселів, переданих на інкасацію.
Законодавець закріплює право на негайне зупинення функціонування рахунку, якщо буде встановлено, що службовець відкрив його з метою ухиляння від податків. Для захисту інтересів суспільства виконання контрольних функцій покладено і на недержавні комерційні структури, у тому числі на фінансово-кредитні установи.
Фінансові посередники, в тому числі й банки, зобов’язані сповіщати спеціальні адміністративні служби про суми внесків на рахунок, якщо виникає підозра, а також про операції з такими коштами. У такому випадку обов’язок додержання професійної таємниці знімається. Спеціалізована державна служба має право вимагати припинення такої операції або відкласти її здійснення до вирішення питання про наявність або відсутність факту правопорушення [13, 243].
У Франції міністри, а також депутати занесені в особливий офіційний список. Всі особи перед вступом на посаду повинні надавати звіт як про свій матеріальний стан, так і родичів.
Ефективний адміністративний контроль за державними службовцями здійснюється у Великій Британії. У британському праві корупція визначена досить вузько: це хабарництво або отримання винагороди чи іншого доходу в обмін на сприятливе рішення. Ця країна має найдавніші традиції протидії корупції. Перший Закон про корупцію у державних органах був прийнятий ще в 1889 р., а закони про попередження корупції – 1906 та 1916 рр.
У цій країні надзвичайно висока роль громадської думки, вона стежить за негативними явищами у державі. Безпосередньо корупційні процеси у Великій Британії відстежує так званий Комітет Нолана, який було засновано в жовтні 1994 року. Його зусилля зосереджені на основних ділянках громадського життя, які викликають найбільшу стурбованість громадськості: це члени парламенту, які працюють консультантами фірм, що прагнуть впливати на державну політику; колишні міністри та інші посадові особи, що працюють у тих галузях індустрії, регулюванням яких перед тим займалися в уряді або парламенті та інші аспекти громадського життя. За результатами роботи Комітету Палата Громад парламенту вирішила призначити парламентського директора стандартів, заборонити протекцію та розголосити сторонні заробітки членів парламенту [24, 159].
Таким чином, передовий досвід країн Європейського Союзу у справі запобігання та протидії корупції при всій специфіці системи їх державного управління становить певний інтерес для України. Такі напрацювання можуть бути використані у практичній діяльності вітчизняних державних органів, покликаних боротися з корупцією, а також при розробці нормативно – правових актів, спрямованих на зменшення впливу корупції у сфері державного управління. 

Продовження далі