П`ятниця, 03.05.2024, 14:48
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Друзі сайту
Пошук
До 120 річниці з дня народження
Героя Радянського Союзу М.П.Кирпоноса

21 січня виповнилося 120 років з дня народження Михайла Петровича Кирпоноса - Героя Радянського Союзу, генерал-полковника, командуючого Південно-Західним фронтом. Пам'ять про відомого земляка свято бережуть у с. Вертіївці Ніжинського району,Чернігівської області, де народився М.Кирпонос.

Вертіївський історико-меморіальний музей ім. М. П. Кирпоноса був створений у 1977 році. Музей висвітлює історію села, а також життя його видатного вихідця — радянського воєначальника Михайла Петровича Кирпоноса. Основою створення музею стали матеріали краєзнавчої музейної кімнати, що існувала при середній школі №2 с.Вертіївка.

Уродженцями Вертіївки є: Герой Радянського Союзу, генерал-полковник І.М. Мороз, Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант Ф.С.Яловий, Герой Радянського Союзу, генерал-полковник М.П.Кирпонос; Герой соціалістичної праці, голова кололгоспу на Львівщині Тронь В.Г., Герой соціалістичної праці, голова колгоспу на Херсонщині Дудченко М.К.; Герой України письменник Ю.М. Мушкетик, заслужений артист УРСР М.В.Минко, доктор медичних наук М.Ф.Крутько, доктор історичних наук Л.О.Суярко.  


Біля музею у 1960 році встановлено пам'ятник Михайлові Петровичу Кирпоносу. У 2011 році пам'ятник було оновлено: встановлено мармурову плиту з написом та гранітний постамент.


Експозиція Вертіївського історико-меморіального музею М. П. Кирпоноса розміщена у 5 залах. 
   У першій залі музею висвітлено історію села Вертіївка, життя і побут селян. Ряд матеріалів розповідає про дитинство та юнацькі роки М.П.Кирпоноса. Михайло Сергійович Кирпонос народився 9 (21 січня) 1892 року в селянській родині. Навчався в церковно-приходській школі, а пізніше ще три роки в земській школі. До 1915 року працював лісником. Серед експонатів музею зберігається картина, яку вишив Микола Петрович, ще будучи підлітком. Любов до вишивки йому передала мати Марія Семенівна. На фотографіях – хата, де народився Кирпонос, приміщення двокласної школи, приміщення земської школи, поруч – свідоцтво про успішне закінчення земського училища.

Окремий розділ присвячено участі М.П.Кирпоноса у громадянській війні. Він був одним з керівників серпневого повстання 1918 року на Чернігівщині, заступником командира Першої української радянської дивізії.

Командирами Першої української радянської дивізій в період громадянської війни були Кропивнянський М.Г., Щорс М.О., Боженко В.Н. Також подано цікаві матеріали про участь Кирпоноса та Подвойського в Громадянській війн

і.

  Другий зал музею розкриває тему «Становлення М.П.Кирпоноса як воєначальника. Зв’язки М.П.Кирпоноса з земляками». Тут особливо багато меморіальних речей. Це і учбові посібники, якими користувався Кирпонос під час навчання у Військовій академії ім. М.В. Фрунзе, частина особистої бібліотеки та багато інших речей. З 1834 – по 1939 рік Кирпонос очолював Казанське піхотне училище. 1939 році за підсумками бойової і політичної підготовки училище зайняло переше місце серед військових училищ Приволзького військогового округу і перше місце серед піхотних училищ Червої Армії. У листопаді 1939 року училище одержало перехідний Червоний прапор.



 Екскурсовод музею розповідає про родину Кирпоноса. Він був двічі одружений. Перша дружина – Олімпіада Полякова, друга – Софія Піотровська, актриса. В 30 – роки багато її родичів були репресовані, проте Кирпонос з дружиною не розвівся.


   М.П.Кирпонос любив сам у святкові дні провести по Казані колону курсантів з піснею, заспівував сам. Уся родина Кирпонос брала активну участь у художній самодіяльності: дружина Софія Олександрівна прекрасно співала українські пісні, старша дочка Катерина виступала в художній гімнастиці, дочка Олена співала, дочка Ніна танцювала, Женя читала вірші. Усі співали в хорі, брали участь в інших заходах. Урочисто відзначалася кожна подія в житті училища і країни. 
Михайло Петрович неодноразово обирався депутатом міської Ради депутатів трудящих, Софія Олександрівна, була депутатом ради Кіровського району.
Останній раз перед війною Кирпонос приїхав у рідне село 2 травня 1941 року. Він зустрівся з односельчанами. На фотографіях - зустріч з вчителем та учнями Вертіївської школи. 
Матеріали про мужність, героїзм бійців Південно-Західного фронту, очолюваного М.П. Кирпоносом починають експозицію третього залу. Тут же – священна земля з урочища Шумейкове Лохвицького району на Полтавщині, де 20 вересня 1941 року у бою з німецько-фашистськими загарбниками загинув Герой Радянського Союзу генерал-полковник М.П.Кирпонос. 
У музейній експозиції чимало меморіальних предметів — особисті речі, документи, нагороди вертіївців-учасників Другої світової війни.


1277 жителів села хоробро билися на фронтах, в партизанських загонах і підпіллі. 628 чоловік нагороджено орденами і медалями. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні льотчики: генерал-майор Ф.С. Яловий та генерал – лейтенант І.М. Мороз. 
 « Батьківщина Героя Радянського Союзу М.П.Кирпоноса сьогодні» - така тема четвертого залу. Зібрані тут матеріали розповідають про відбудову і розвиток Вертіївки в післявоєнні роки, життя села в теперішній час.
 Експозиції п’ятого залу музею розповідають про вшанування та увічнення пам’яті М.П.Кирпоноса.
  Дочка полководця Євгенія Михайлівна Кирпонос присвятила такі слова своєму батькові «Чотирі війни і одне життя», маючи на увазі той факт, що він був учасником Першої світової війни, Громадянської війни, Фінської війни 1939-1940 років та Великої вітчизняної війни. Про нього вона написала так:

Ты никогда не оставлял
Своих бойцов на поле боя,
Ты вместе с ними разделял,
Что предназначено судьбою.

 Внесок М.Кирпоноса в справу Великої Перемоги важливий, адже дякуючи захиснкам Південно-Західного фронту було затримано більш ніж на два місяці наступ гітлерівських військ у 1941 році. М.П. Кирпонос був нагороджений Орденом Леніна, Орденом Вітчизняної війни 1-й ступеня, медаллю «XX років РККА», Орденом Червоної Зірки, Орденом Вітчизняної війни (посмертно). В 1943 році прах генерал-полковника Кирпоноса М. П. (разом з прахом генерал-майора Тупикова В. І.) були перенесені до Києва, у парк Вічної Слави.