Вівторок, 06.12.2016, 01:45
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Меню сайту
Форма входу
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту
Пошук
Поминальна Тетяна
15 років
Ревнівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Вчитель
Коваль Надія Петрівна



Світ починається з добра
(казка)



Повільно почало світати. Розпочинався ще один чудовий день ранньої осені, наповнений життям, клопотами, надією.
Спустивши із пухкої хмаринки ніжки – промінчики, прокинулося Сонечко. Солодко позіхнуло, зачерпнуло у свої рученята краплинки з хмарки, вмило кругленьке та рум’яне личко, променисто посміхнулось та й взялося весь світ будити.
- Прокидайтесь, хороші мої, прийшов новий день ! – з посмішкою
звернулось до своїх сусідів. – Хмаринки-пір’їнки, дякую вам за м’яку постіль. Веселко-чарівнице, ти сьогодні чудово виглядаєш, будемо тішити землю. А де мої пустуни, чому їх досі не чути? Громе-брате, Блискавко- сестрице, ви знову всю ніч пустували, а тепер прокинутися не можете ? Всі, всі прокидайтесь ! Хто рано встає, тому Бог дає. Землю будити пора !
Тільки-но блиснули перші промінчики, а земні жителі відразу дали
зрозуміти, що їх уже чекали.
- Здрастуй, Сонце-володарю ! Ми всю ніч тебе чекаємо. Не терпиться
нам барви ранку побачити, мелодію дня почути, - задзвеніли стоголосими передзвонами росинята-пустунята, заблистівши перецвітами оченят своїх.
- Здраствуйте, маленькі мої !
Ось так починає вирувати життя земне й небесне, у співпраці своїй створюючи день. Жителі двох світів почали трудитися. Багато роботи було у них, адже закінчилось літо й незабаром буде холодно. Тому небесні жителі готували собі зимову постіль, а серед земних кожен мав свою роботу : Комашки й Жучки лаштували нірки, Білочки-пружиночки готували запаси на зиму, Пташенята-цвіркунята, - де зиму зимувати, а от дерева гордо шуміли своїм листям, ніби вихваляючись один перед одним його красою.
- Мої листочки такі ж виточені як я, - промовила струнка Берізка.
- А мої, мов коштовне каміння, виблискують в краплинках між плодами, - обізвалась стара Яблуня.
- Ох, зовсім вас не розумію, - поважно пролунав голос Липи.
Подивіться на своє листя. Воно ніколи не зрівняється з моїм : великим, досконалим у своїй формі, соковито-зеленим. Як я пишаюсь ним ! А пам’ятаєте запах мого цвіту ? Та мені від цих набридливих Бджіл відбою немає. Спокою не дають. Що ж мені зробити, що маю такий п’янкий аромат ? Хочу лише сама ним насолоджуватись!
- Фе ! Яка пихата ! – пробурмотіла Бджола, яка сиділа поруч і полетіла геть.
- Не говори так, Липонько-подружко, зауважила найстарша жителька,
мудра Каштаниха, - навіщо ж цвісти тоді, коли не милувати око людське, не напувати медом Бджілок-трудівниць, не приносити користь. Я, викидаючи свої свічки-суцвіття, пишаюся ними тоді, коли приношу радість оточуючому світу. Захоплююся Матінкою-природою, коли розумію, що моє лапате і таке велике листя дарує комусь прохолоду, навіть якщо це маленьке Кошенятко. Липко, ти коли-небудь заговори з Бджілками. У них таке цікаве життя. Вони бачать таку красу !
- Ой, ну навіщо мені це ? З моєю красою нічого не зрівняється.,
відповіла Липа.
Стара Каштаниха була мудрою і надзвичайно доброю жителькою Землі. Між собою всі дерева, комахи і тварини говорили, що в неї людське серце. Білочки годинами сиділи на її гіллі, питаючись поради, слухаючи теплі слова. Молоді деревця прислухались до мудрих слів, матінкою звали. Жодна Бджілка не пролітала повз, щоб хоч на хвильку не затриматися і не розповісти, де була, що нового у світі. Все, що відбувалося навколо, було не байдуже Каштанисі. Її душа тремтіла болем від кожної зламаної гілочки сусіда, від біди, що траплялась з кожним звірятком, комашкою. Здавалося, що ніхто не зміг би прожити без мудрого слова каштанихи на цій Землі.
- Здрастуй, Сонечко ! Що там у вас нового ? Ми всі за вами цілу ніч
сумували, хоча й ділами денними зморені були, - звернулася Каштаниха до Сонця.
- Здрастуй, Каштанихо – матінко ! Не хвилюйся, сьогодні цілий день
радуватимемо вас – відповіло Сонце.
Та розмову їх перервав страшний шум. Він долинав із-за великої тітки Хмари. Гуркіт полонив все небо. Так сперечалась небесна дітвора :
- Мене на Землі більше бояться. Я можу викликати страшну пожежу, яка
погубить все ! – верещала Блискавка-сестриця.
- Ні! Від мого гуркоту Земля дрижить! – намагався перекричати її Грім-
братик.
- Діти, не сваріться ! так не слід думати. Кожен повинен приносити
користь.
- Насварило Сонце пустунів.
Каштаниха тільки посміхнулась.
- Ну зачекай, ось настане ніч, Сонце засне, я покажу тобі, хто сильніший!
– просичала Блискавка-сестриця.
- Приймаю виклик ! – відповів Грім-братик.
Весь день промайнув у турботах, розмовах, мріях. Всі збиралися відпочивать. Бажаючи кожному приємних снів, Каштаниха відчувала якусь незрозумілу тривогу.
- Липко-подружко, тобі обов’язково насниться сьогодні сон, зітканий
добром, і ти неодмінно зміниш свої думки про навколишній світ.
Берізонько, ти символ тендітності, чистоти. Обернись навколо, подаруй цю ніжність світу. Яблунько, дітвора обожнює твої плоди. Ось твоя гордість ! Даруй любов свою людям, неси їм здоров’я. Друзі, світ починається з Добра ! Солодких снів ! Зустрінемося вранці, - закінчила Каштаниха і повільно нахилила свої важкі віти, ніби намагаючись вкрити осінні квіти, що росли поруч, та захистити хатинку Мурашок-трудівничок.
На небі теж всі поснули, зморені денними клопотами.
- Ага ! От зараз і побачимо, хто з нас має більшу силу, - прохрипів Грім -
братик до Блискавки - сестриці.
- Ну начувайтесь ! – відповіла та.
Запустила свою першу кулю Блискавка на землю. Освітилося все навкруги. Тут Грім як загримить, аж земля застогнала. Прокинулися жителі землі і не зрозуміли, що відбувається.
- Не хвилюйтеся, зараз минеться, все буде добре! – почала заспокоювати всіх Каштаниха. – Це якесь непорозуміння !
Та знову й знову чути було страшний звук Грому і, неначе навпіл,розрізала світ Блискавка. Не могло заспокоїти небесну дітвору Сонце, бо міцно спало. А на землі сіялась паніка.
- Я зовсім тендітна, мене зламає сила вітру, - голосила Берізка.
- Мої плоди, мої листочки... – чути було голос Яблуні.
- Ой, що ж завтра буде з моєю красою ? – бідкалась Липа.
Зовсім розійшлась рідня небесна, не думала про наслідки.
- Айстрики, рідненькі, я прикрию вас своїм віттям. Яблунько, Берізко, ось
вам мої могутні віття, вони захистять вас. Липко, на тобі гніздо пташине, в ньому пташенята. Я захищу вас ! – пролунав голос Каштанихи, та враз, тільки вона розділила свої віти, зовсім оголивши стовбур, Блискавка кинула кулю і влучила в саме серце старого дерева, розколовши його навпіл. Схаменувшись, зрозуміли, що накоїли Блискавка з Громом, зупинилися, завмерли. Здавалося, що завмерло все ...
- Прощайте ... Я буду жити у ваших думках доти, доки в них житиме добро,
– прошепотіла останні слова свої Каштаниха.
- Я ж говорив тобі, що старий каштан треба зрубати, - один з них. Так от
сама природа допомогла. Бери сокиру, ходімо до ладу його доведемо. Вони зрубали залишки старого дерева і винесли з двору.
Прийшла зима, а за нею весна. Природа почала прокидатися.
- Як холодно взимку без мого листя, - почувся голос Липи.
- Ой, подивіться у нас нові жителі ! Ще зовсім діточки, - зауважила Береза.
Всі поглянули туди, де колись росла Каштаниха. В ту мить, коли Блискавка влучила в неї, вона скинула декілька каштанів-зерен.
От вони й проросли – молоді, сповнені сил, народжені любов’ю. Тендітна Берізка, милуючись новими сусідами, зауважила : ,,Добро породжує добро”.