Головна Реєстрація Вхід RSS

Теплий осінній ранок... В повітрі витає аромат мокрого листя, але напрочуд яскраво світить сонце. Парк безшумно дрімає, і лиш іноді чути легке шарудіння поміж кленами. Вони занепокоєні приходом осені. Ось вже зовсім скоро галявину вкриє паморозь, а потім прийде безжалісна зима. Та вочевидь це зовсім не тривожить пташину, яка невтомно розважає зажурене товариство своїм милозвучним співом .
Парк майже порожній. Де-не-де можна зустріти кількох перехожих, які задумливими поглядами розглядають пожовкле листя, що вкрило вже доріжку в липовій алеї.
На одній з лавок сидів літній чоловік. Його сивина виблискувала на сонці, а очі немов віддзеркалювали переживання душі. Цей погляд поєднував в собі сум, біль та водночас радість, полегшення. Поруч сидів вродливий юнак. Його щира посмішка була загадковою, стривоженою, вона просто не могла не зачарувати.
Чоловіки про щось розмовляли. Уривки їх бесіди доносились до двох молодиць, які вже давно спостерігали за дивакуватим незвичним парубком. Трохи прислухавшись, вони вже не приховували свого здивування.
- Тату, дивись, які яскраві кольори на листочках ! А небо ! Поглянь на нього!
Яке воно блакитне та безмежне ! Дивись, он пташка перелетіла з гілки! Тату, що? Що це за пташка ?! – вже дорослий юнак радів, немов маленький хлопчик. Він запитував у батька про речі, котрі, напевно, бачив кожен малюк.
- Бачу, сину, бачу... - батько радів за сина, ледве стримуючи сльози, немов
він щойно маленьким вперше зробив крок чи сказав слово.
Занепокоєні молодиці підійшли ближче, вже зовсім не приховуючи хвилювання.
- Вибачте, - промовила одна з них, - а ви ніколи не думали лікувати
сина ?
Та чоловік лиш загадково посміхнувся:
- Моєму сину зробили операцію. Він щойно вперше побачив світ ...